нар. 20.05.1993

Український військовослужбовець азербайджанського походження, старший лейтенант. Герой України.

Народився в м. Харків. У 2016 р. закінчив магістратуру Харківського національного університету будівництва та архітектури. Служив командиром взводу 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Сухопутних військ ЗСУ, що дислокується в с. Клугино-Башкирівка Харківської обл.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну група Агасиєва під час розвідки місцевості поблизу с. Мала Рогань Харківської обл. виявила та знищила техніку й особовий склад противника.

Відповідно до Указу Президента України № 339/2022 від 16.05.2022, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», старшому лейтенанту Кирилу Агасиєву Яшару огли присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2022 р.).

Український військовослужбовець, підполковник Повітряних сил ЗСУ. Герой України.

Служить командиром зенітного ракетного дивізіону у складі Повітряних сил ЗСУ.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну забезпечує протиповітряну оборону українських міст. Під час ворожих масованих повітряних ударів дивізіон під керівництвом В’ячеслава Агеєва знищив велику кількість цілей, зокрема балістичних і крилатих ракет, а також безпілотних літальних апаратів. 4 травня 2023 р. у небі над Києвом саме підрозділ В. Агеєва, використовуючи зенітно-ракетний комплекс Patriot, уперше в історії знищив російську аеробалістичну ракету Х-47М2 «Кинджал».

Відповідно до Указу Президента України №56/2024 від 08.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику В’ячеславу Агеєву присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (2023 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2023 р.).

21.01.1992 — 12.03.2022

Український військовослужбовець, майор ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Урожайне Донецької обл. У 2014 р. закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. Служив у складі 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка. Був учасником бойових дій на Сході України.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну, під час оборони м. Харків група Адамовського, виконуючи бойове завдання, натрапила на ворожу засідку. Адамовський до останнього прикривав відхід побратимів ціною власного життя.

Відповідно до Указу Президента України № 201/2022 від 02.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Олегу Адамовському присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2022 р., посмертно).

30.10.1989 — 29.08.2022

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Саки Кримської обл. (нині АР Крим). Навчався в ЗОШ у м. Саки та Кримській республіканській школі-інтернаті для обдарованих дітей в с. Танкове Бахчисарайського р-ну. Займався шахами, боксом, греко-римською боротьбою, карате, кікбоксингом, тайським боксом, панкратіоном та бразильським джиу-джитсу. З 2009 р. пішов на строкову службу, як розвідник роти у батальйон спеціального призначення військової частини в м. Сімферополь. У 2019 р. здобув цивільну освіту в Київському національному університеті культури і мистецтва (Кримське відділення, спеціальність «Туризмознавство»).

Після анексії Криму у 2014 р. приєднався до полку «Азов», певний час перебував у складі 2-ї роти 4-го батальйону. У 2017 р. служив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді, пізніше – у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну повернувся до лав ЗСУ. Брав безпосередню участь у визволенні Київської обл. Пізніше з побратимами вирушив до Миколаєва, увійшовши до складу добровольчого підрозділу «Бузький Гард». Згодом цей підрозділ став розвідувальним взводом 220-го батальйону 126-ї окремої бригади ТрО. С. Алексапольський обіймав посаду командира розвідувального взводу.

У серпні 2022 р., під час контрнаступу на півдні, здійснював вогневу підтримку штурмової групи у складі снайперської пари між с. Новогригорівка та сел. Любомирівка Миколаївської обл. Перебуваючи під масовим обстрілом, С. Алексапольський вирішив допомогти побратимам. У запеклому бою із супротивником отримав несумісні із життям осколкові поранення від касетного снаряда.

Відповідно до Указу Президента України № 381/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Святославу Алексапольському присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

02.01.1985 — 30.05.2022

Український офіцер, полковник, командир загону спеціального призначення «Омега» Західного територіального управління Національної поліції України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Сімферополь, АР Крим. Навчався в гімназії № 1 м. Сімферополь. Закінчив Національну академію Національної гвардії України. З 2006 р. розпочав службу в ЗСУ. У 2014 р. як командир групи спецназу Нацгвардії «Омега» брав участь у бою під сел. Семенівка Донецької обл.

У 2021 р. захистив дисертацію «Військово-призовні кампанії до Збройних Сил СРСР в умовах формування багатопартійної системи в Українській РСР (1990–1991)» на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.

Повномасштабне вторгнення військ РФ в Україну зустрів у лавах ЗСУ. Проводив успішні операції. Під його керівництвом було знищено кілька десятків одиниць військової техніки окупантів, командні пункти, особовий склад.

Під час виконання бойового завдання в районі м. Ізюм Харківської обл. група спецпризначення полковника Аллерова давала відсіч противнику. Бої вели під час потужних артобстрілів. Забезпечуючи евакуацію пораненого побратима і відхід групи під обстрілом ворожої артилерії та мінометів, В. Аллеров отримав поранення, несумісні із життям.

Відповідно до Указу Президента України № 892/2022 від 27.12.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Україні, вірність військовій присязі», полковнику Владиславу Аллерову присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (2016 р.);
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• медаль «20 років сумлінної служби» Національної гвардії України;
• медаль за сприяння війську;
• нагрудний знак «Козацький хрест» І ступеня;
• нагрудний знак пошани МОУ;
• нагрудний знак МВС;
• хрест Братерства.

05.04.1993 — 12.05.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в Йорданії. Коли йому виповнилось 16 років, разом з батьками переїхав в Україну на постійне місце проживання у м. Рівне. Успішно склавши вступні іспити, навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування.

З 2014 р. воював у зоні АТО на Сході України. На фронті вирішив стати офіцером. Навчався в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Із 2021 р. – командир механізованої роти позначення дій противника 214-го окремого спеціального батальйону Міжнародного центру миротворчості та безпеки.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну Фарес відбув на Схід України. 12 травня 2022 р. він потрапив під обстріл противника в районі м. Рубіжне Харківської обл. Внаслідок поранення Аль Шамі Фарес Недаль загинув.

Відповідно до Указу Президента України № 671/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому лейтенанту Аль Шамі Фаресу Недалю присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

20.08.1994 — 26.02.2022

Український військовослужбовець, старший солдат роти оперативного призначення 4-ї бригади оперативного призначення (БрОП) ім. Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Полтава. У 2013 р. закінчив Полтавське професійно-технічне училище № 23. Працював газозварювальником на одному з підприємств міста. У червні 2021 р. за контрактом проходив службу в Гостомельській бригаді Національної гвардії України.

З першого дня повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну у складі 4-ї бригади БрОП приступив до виконання бойового завдання на околицях сел. Трьохізбенки Луганської обл., де 26 лютого відбувся наступ російських військ. Протягом трьох годин ціною надлюдських зусиль, неабиякої військової майстерності та звитяги українських військовиків ворожий наступ вдалося стримати, передислокувати бойову техніку та здійснити евакуацію поранених. Серед останніх був і А. Амелін, який дістав множинні осколкові поранення. Під час проведення реанімаційних заходів у шпиталі серце гвардійця зупинилося.

Відповідно до Указу Президента України №167/2022 від 25.03.2022 р., «за мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому солдату Артему Амеліну присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (2022 р., посмертно).

Український військовослужбовець, полковник ЗСУ. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України.

Народився в с. Владиславка Київської обл. З 2014 р. брав участь в АТО та ООС на Сході України, захищав кордони вздовж т. зв. «Придністровської Молдавської Республіки».

Служив командиром батальйону, начальником штабу 169-го навчального центру «Десна» ім. князя Ярослава Мудрого. З 2018 р. – начальник штабу – заступник командира.

У 2021 р. призначений командиром 35-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Остроградського ВМС України. До призначення на цю посаду був начальником штабу цього військового з’єднання.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну, Ю. Андрієнко продовжує командувати 35-ю окремою бригадою. Завдяки його професійним діям, на Півдні та Сході України знищено значну кількість окупантів і ворожої техніки.

Відповідно до Указу Президента України № 286/2023 від 18.05.2023 р., «за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», полковнику Юрію Андрієнку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького І ступеня (08.09.2023 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (07.04.2023 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (17.05.2019 р.).

08.10.1988 — 16.04.2023

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Улянівка нині Кам’янського р-ну Дніпропетровської обл. Проживав у м. Кам’янське Дніпропетровської обл.

З початком повномасштабної російсько-української війни був мобілізований на військову службу. Служив стрільцем вогневого ураження штурмового взводу штурмової роти 783-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту. Брав активну участь у бойових діях під час оборони м. Бахмут Донецької обл. У квітні 2023 р., під час підготовки до штурмових та оборонних дій поблизу с-ща Хромове Бахмутського р-ну, активно брав участь у плануванні та керівництві штурмовими групами. Під командуванням Олега Андрійчука вдалося відбити атаки російських військ, завдавши противнику значних втрат – до 20 загиблих російських солдатів. Попри щільний артилерійський і мінометний обстріл, Олег не покинув бойову позицію навіть після отримання важкого поранення, відмовився від евакуації і продовжував координувати оборону до приходу групи ротації. Загинув під час чергової спроби противника відбити позиції.

Відповідно до Указу Президента України № 823/2024 від 05.12.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Олегу Андрійчуку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 17.04.1987

Український військовослужбовець, полковник, командир 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади (ОДШБр). Кавалер Хреста бойових заслуг, повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України.

Народився в м. Івано-Франківськ. У 2008 р. закінчив Національну академію сухопутних військ ім. Гетьмана П. Сагайдачного (м. Львів) за спеціальністю «бойове застосування та управління діями підрозділів аеромобільних військ».

Із 2014 р. – учасник АТО/ООС на Сході України. Разом з бойовою групою чотири рази заходив у Миколаївку на Донеччині і проводив штурмові дії укріплених районів російських окупантів, викликав вогонь на себе, щоб уражати вогневі позиції ворога.

У 2018–2022 рр. – командир десантно-штурмового батальйону 80-ї ОДШБр Десантно-штурмових військ ЗСУ; із 2022 р. – командир 95-ї ОДШБр Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну обороняв і звільняв населені пункти Миколаївської обл. Завдяки його мужності та професіоналізму було знищено та захоплено велику кількість ворожої техніки. З кінця 2022 р. підрозділи під керівництвом Олега Апостола виконують успішні оборонні та штурмові дії в Донецькій, Харківській та Луганській обл. У лютому 2024 р. О. Апостол воював на Куп’янському напрямку, де й отримав орден «Золота Зірка» від Президента України.

Відповідно до Указу Президента України №80/2024 від 18.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», полковнику Олегу Апостолу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького І ступеня (04.06.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (14.03.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (05.07.2014 р.);
• Хрест бойових заслуг (14.10.2022 р.).

01.04.1977 — 12.03.2022

Український військовослужбовець, полковник, заступник командира 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця» Національної гвардії України (НГУ). Герой України (посмертно).

Народився в м. Запоріжжя. У 2018 р. закінчив магістратуру Національної академії НГУ.

З 2014 р. брав участь в АТО, виконанні бойових та спеціальних завдань в районі проведення ООС.

У складі зведеного загону підрозділів НГУ виконував завдання з надання допомоги Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону в Донецькій обл.

З грудня 2021 р. очолював батальйонну групу Південного оперативно-територіального об’єднання в оперативно-тактичному угрупованні «Схід» в районі проведення ООС.

Протягом трьох років проходив службу на посаді заступника командира 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку НГУ. Перед цим служив у 9-му полку оперативного призначення НГУ, дислокуючись у м. Запоріжжя.

На початку березня 2022 р. перебував на Маріупольському напрямку. Грамотно організувавши оборону, героїчно вступав у бої. Групі під його керівництвом неодноразово вдалося знищити кілька одиниць техніки, особовий склад противника.

12 березня 2022 р. на блокпості на околиці м. Маріуполь Донецької обл., керуючи діями особового складу в ході бойового зіткнення, під час наступу ворожої колони, ціною власного життя зупинив просування ворога в глиб міста.

Відповідно до Указу Президента України № 167/2022 від 25.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Дмитру Апухтіну присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня (2012 р.);
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2016 р.).

28.11.1990 — 16.09.2022

Молодший сержант служби цивільного захисту, Герой України (посмертно).

Працював пожежним-рятувальником 88-ї державної пожежно-рятувальної частини 8-го пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Донецькій обл.

16 вересня 2022 р. в м. Бахмут Донецької обл. перебував на службі та розбирав із колегами завали п’ятиповерхівки, яка потрапила під авіаудар російських військ. У цей час окупанти завдали повторного удару по будинку, влучивши снарядом у покрівлю, де якраз проводилися аварійно-рятувальні та пошукові роботи. У результаті, стався обвал конструктивних елементів будівлі. І. Ахметгарєєв опинився під завалами. Отримавши несумісні із життям травми, загинув на місці.

Відповідно до Указу Президента України № 102/2023 від 23.02.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту служби цивільного захисту Іллі Ахметгарєєву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

29.03.1979 — 09.05.2023

Український військовослужбовець, солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Фаринки Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.

У перший день повномасштабної російсько-української війни (24.02.2022 р.) вступив до лав територіальної оборони. У квітні 2022 р. був переведений до 1-го стрілецького батальйону 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого. Із червня 2022 р. обороняв країну на передовій – служив солдатом кулеметного відділення кулеметного взводу. Брав участь у запеклих боях за міста Бахмут і Соледар Донецької обл. Восени 2022 р. був поранений під час виконання бойового завдання. Після реабілітації, маючи можливість залишитися в тилу, повернувся на фронт. Служив на передовій водієм УАЗ-3303 (в народі зветься «Буханка»; саме це слово стало позивним Сергія Багнюка). У перервах між рейсами брав до рук зброю і йшов на спостережний пункт або в окоп.

Загинув поблизу с. Орлянка Харківської обл. внаслідок артилерійського обстрілу.

Відповідно до Указу Президента України № 653/2024 від 30.09.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдату Сергію Багнюку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (28.09.2023 р., посмертно);
• відзнака «Князівський хрест героя «Навіки в строю».

20.07.2000 — 31.03.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант. Герой України (посмертно).

Народився в м. Вінниця Вінницької обл. Батько був пов’язаний з авіацією, що вплинуло на вибір майбутньої професії. У 2017 р. закінчив Вінницький ліцей № 13. У 2021 р. – Харківський університет Повітряних сил імені І. Кожедуба за спеціальністю «Військове управління». Відтоді служив у 16-ій окремій бригаді армійської авіації «Броди» Сухопутних військ ЗСУ (м. Броди, Львівська обл.). Проходив службу на посаді льотчика-штурмана. І хоча до повномасштабного російського вторгнення військовий вишкіл тривав лише пів року, Денис устиг зарекомендувати себе як відповідальний та надзвичайно професійний офіцер. Мав позивний «Масон».

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) – у відсічі збройної агресії. Брав участь у бойових завданнях, був членом екіпажу гелікоптера Мі-8, який виконував бойові вильоти з ураження ворога та здійснював рейси з доставки провізії, медикаментів, зброї до оточених оборонців «Азовсталі», а також евакуації поранених (м. Маріуполь, Донецька обл.).

Загинув 31.03.2022 р. разом із командиром Ю. Тимусем і бортмеханіком І. Ваховським унаслідок влучання ворожої ракети в гелікоптер, що перевозив важкопоранених з оточеного м. Маріуполь. Понад два роки вважався зниклим безвісти. Окупанти з місця катастрофи забрали вертольотчиків і поховали в братській могилі в с-щі Мангуш Маріупольського р-ну Донецької обл. У червні 2023 р. тіло Дениса Бадіки внаслідок обміну було передано на підконтрольну Україні територію. Після тривалої експертизи ДНК, був перепохований 11.06.2024 р. на Алеї Слави Сабарівського кладовища м. Вінниця.

Відповідно до Указу Президента України № 654/2024 від 30.09.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому лейтенанту Денису Бадіці присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (10.03.2022 р.).

Наслідуючи мій приклад, Денис мріяв пов’язати своє життя з військовою авіацією. З дитинства практично марив небом. Для цього готував себе зі шкільної парти. Гарно навчався, улюбленим предметом була англійська мова. А ще зміцнював свої фізичні здібності. Попри юний вік, Денис навіть не думав пересиджувати в тилу. Він одразу пішов боронити Батьківщину.

– розповів батько полеглого воїна Михайло Станіславович.

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України.

Відзначився під час повномасштабної російсько-української війни. Завдяки його мужності та професіоналізму було зупинено вороже просування в Харківській обл. у серпні 2023 р. Отримав поранення, проте після лікування повернувся на передову. Бойові досягнення Яноша включають знищення двох БМП, двох безпілотників та зупинку танка Т-72. Також він захопив взводний опорний пункт противника й знищив у повному складі диверсійно-розвідувальну та штурмову групи.

Відповідно до Указу Президента України № 822/2024 від 05.12.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Яношу Баллі присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

31.08.1996 — 05.04.2022

Український військовослужбовець, сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Сереховичі Волинської обл. Закінчив Сереховичівський ліцей ім. Ярощука (2011 р.), Луцький правознавчий ліцей із посиленою фізичною підготовкою (2013 р.), Луцький національний технічний університет (2017 р.) та магістратуру Університету банківської справи м. Львів (2019 р.).

У 2016 р. підписав контракт із ЗСУ. Був учасником АТО та ООС. Служив головним сержантом десантно-штурмової роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Мав позивний «Балу».

Ніс службу в сел. Піски поблизу Донецького аеропорту, перебуваючи під постійними ворожими обстрілами. Після цього тримав оборону на Луганському напрямку.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав участь у бойових діях на території Херсонської та Миколаївської обл. Здійснював вогневе прикриття, евакуював поранених із поля бою, виводив з оточення особовий склад, знищував техніку та живу силу противника. 5 квітня 2022 р. в бою на околиці с. Нововознесенське Херсонської обл. особисто знищив близько 10 російських окупантів та 2 одиниці БМД-2 із ПЗРК Javelin. Проте зазнав тяжких поранень, несумісних із життям.

Відповідно до Указу Президента України № 233/2022 від 12.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», сержанту Володимиру Балюку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Український військовослужбовець, головний сержант ЗСУ. Герой України.

Боєць 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, зокрема й штурмові на Запорізькому напрямі, неодноразово виявляв професіоналізм і мужність. Особливо відзначився під час боїв поблизу с. Копані Пологівського р-ну Запорізької обл. Завдяки злагодженим штурмовим діям його підрозділу вдалося відкинути противника, зайняти опорний пункт і закріпитися на визначених рубежах. Анатолій Банацький також надавав допомогу під час евакуації поранених і загиблих військовослужбовців.

Відповідно до Указу Президента України №44/2024 від 02.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», головному сержанту Анатолію Банацькому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

нар. 01.04.1996

Український військовослужбовець, старший лейтенант ЗСУ. Герой України.

Уродженець Одеської обл. Командир парашутно-десантного батальйону. Брав участь в АТО і ООС.

Під час повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну забезпечував оборону на взводних опорних пунктах у районі мосту через р. Сіверський Донець біля м. Щастя Луганської обл. У березні 2022 р. організував ефективну оборону позицій в районі сел. Верхньоторецьке Донецької обл., що неодноразово зупиняло спроби противника прорвати оборону на цьому напрямку і заволодіти позицією українських військ.

18 березня 2022 р. під час ворожого авіаційного та артилерійського обстрілів В. Бандар отримав вогнепальне осколкове поранення та втратив праву руку. Втім, продовжував керувати обороною ротного опорного пункту, доки не був евакуйований бойовим медиком.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Владиславу Бандарю присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

21.06.1986 — 12.09.2022

Український військовослужбовець, головний сержант Збройних Сил України. Герой України (посмертно).

Народився в с. Вільний Степ Полтавської обл. Закінчив Крутобалківську ЗОШ Полтавської обл. З 18 років служив в армії, згодом залишився на службі. Брав участь у миротворчих місіях у Косові та Югославії. Заочно здобув фах еколога.

Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ захищав Україну у складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був головним сержантом розвідувального взводу.

Загинув унаслідок поранень, які він отримав після мінометного обстрілу біля с. Білогірка Херсонської обл.

Указом Президента України № 648/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», головному сержанту Івану Банку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня;
• орден «Народний Герой України».

нар. 1973 р. 

Український військовослужбовець, полковник ЗСУ. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України.

Під безпосереднім керівництвом С. Барановського на території Донецької та Луганської обл. підрозділи артилерії завдали значного вогневого ураження військовим об’єктам російських окупантів. У результаті цих дій було пошкоджено та знищено озброєння, військову техніку та підрозділи тилового забезпечення супротивника.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Сергію Барановському присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького І ступеня (19.03.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (21.01.2017 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (12.10.2016 р.).

нар. 1974 р. 

Український військовослужбовець, полковник ЗСУ. Герой України.

У 2000 р. призначений командиром взводу 1-ї окремої бригади морської піхоти в АР Крим. У 2014 р. – заступник командира 1-го окремого батальйону морської піхоти в м. Феодосія, АР Крим. З 2015 р. – командир батальйону морської піхоти. У 2020 р. призначений заступником командира окремої бригади морської піхоти. Протягом вересня 2021 – березня 2022 р. – на посаді командира 36-ї окремої бригади морської піхоти (ОБрМП).

11 квітня 2022 р. бойова група 36-ї ОБрМП на чолі з полковником В. Баранюком колоною техніки пішла на прорив з блокадного м. Маріуполь Донецької обл. у північному напрямку, аби перейти лінію фронту та з’єднатися з основними силами ЗСУ. Проте, внаслідок вогневого ураження, колона розсіялася, українські військові продовжили вихід у пішому порядку. Більшість морпіхів з групи, включаючи В. Баранюка, зникли безвісти. З 13 квітня 2022 р. командування підрозділами 36-ї ОБрМП було передане майору С. Волинському.

Згідно з російськими джерелами, В. Баранюк та начальник штабу 36-ї ОБрМП полковник Д. Кормянков «живі та перебувають у полоні у ЗС РФ».

8 травня 2022 р. у відеозверненні з м. Маріуполь, командир полку «Азов» (окремий загін спецпризначення 12-ї бригади Національної гвардії України) підполковник Д. Прокопенко заявив про «відмову В. Баранюка виконувати наказ командування залишатися на позиціях у місті й самостійно прийняв рішення у складі групи танків і бронемашин прориватися з оточення». Таким чином, підтверджено перебування В. Баранюка в полоні РФ.

Відповідно до Указу Президента України № 148/2022 від 19.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Володимиру Баранюку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2014 р.).

12.04.1993 — 28.06.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант 3-ї бригади оперативного призначення (БрОП) Національної гвардії України (НГУ). Герой України (посмертно).

Народився в м. Свердловськ (нині Довжанськ) Луганської обл. У 2012 р. закінчив Ровеньківський техніко-економічний коледж. Із 2013 р. призваний до лав ЗСУ у складі луганського полку внутрішніх військ МВС України.

У 2014 р. разом з полком виїхав до м. Слов’янськ Донецької обл., де підрозділ увійшов до складу новоствореної НГУ. Невдовзі С. Барсуков уклав свій перший контракт щодо проходження військової служби в дислокованій у м. Харків 3-й БрОП ім. полковника Петра Болбочана. Брав участь в АТО та ООС. Мав позивний «Барс».

У лютому 2015 р. був призначений до роти розвідки спецпризначення: обіймав посади інструктора, старшого інструктора, головного сержанта взводу, головного сержанта роти. Влітку 2018 р. – призначений командиром взводу, отримав звання молодшого лейтенанта. З осені 2020 р. – заступник командира роти по роботі з особовим складом. З вересня 2021 р. – очолив підрозділ розвідників.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну вже 25 лютого 2022 р. С. Барсуков провів свій перший успішний бій з окупантами в Харківській обл. Завдяки влучним пострілам із ручного протитанкового гранатомета були підбиті броньовики з ДРГ. Упродовж наступних трьох місяців він у складі групи провів низку вдалих розвідувальних операцій у тилу ворога, в результаті яких були виявлені ворожі пункти управління, мінометні та гарматні розрахунки, БТРи, танк Т-72, РУЗВ БМ-21 «Град» та ін.

28 червня 2022 р. рота розвідки спецпризначення виконувала завдання поблизу с. Дементіївка Харківської обл. При спробі російських військових штурмувати позиції, українські захисники зустріли їх вогнем. У бою відзначився і C. Барсуков, який знищив два БТР та відділення окупантів, але, потрапивши під мінометний обстріл, загинув.

Відповідно до Указу Президента України № 655/2022 від 16.09.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Сергію Барсукову присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції».

24.12.1973 — 22.06.2022

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Коломия Івано-Франківської обл. З 1988 р. мешкав в м. Київ, де започаткував власний бізнес.

У 2021 р. уклав контракт з територіальною обороною м. Київ.

У перші дні повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну пішов добровольцем на фронт – перебував на захисті одного з аеропортів м. Київ. Брав участь у боях за міста Ірпінь та Буча.

Під час оборони м. Харків був призначений командиром 8-ї стрілецької роти 130-го батальйону ТрО м. Київ.

22 червня 2022 р. загинув під час виконання бойового завдання в с. Дементіївка Харківської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 411/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Володимиру Барчуку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

У травні 2023 р. на фасаді Коломийського ліцею №2 відкрито пам’ятну дошку на честь українського захисника Володимира Барчука.

нар. 11.05.1988 

Український військовослужбовець, майор Національної гвардії України. Герой України.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну, перебував у лавах ЗСУ.

Разом із групою виконав низку важливих бойових завдань в Луганській і Донецькій обл. Під час одного з боїв, Д. Башкінцев евакуював пораненого з-під перехресного вогню ворога.

Відповідно до Указу Президента України № 174/2023 від 23.03.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майору Дмитру Башкінцеву присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (2022 р.).

20.07.1972 — 07.05.2022

Український військовослужбовець, полковник Військово-Морських Сил (ВМС) ЗСУ, бойовий льотчик 1-го класу, старший інспектор-льотчик Командування ВМС ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Миколаїв. З 1989 р. навчався у Сизранському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків. З 1993 р. служив у частині морської авіації у м. Очаків; з 2004 р. – у 10-й морській авіаційній бригаді ВМС ЗСУ, що дислокувалася у смт Новофедорівка АР Крим. Був заступником командира з льотної підготовки, з березня 2014 р. до 2019 р. – командиром бригади.

У березні 2014 р., ризикуючи життям, забезпечив перебазування із заблокованого російськими військами аеродрому в Новофедорівці до Миколаєва десяти одиниць авіаційної техніки. Після перебазування ще впродовж п’яти років командував бригадою. Створював та облаштовував інфраструктуру на новому місці, здійснював вильоти на Мі-8 та Мі-14, зокрема й до району проведення АТО (ООС), куди доставляв особовий склад та вантажі. У 2019 р. переведений на вищу посаду в Командування ВМС. Відтоді мешкав в Одесі.

7 травня 2022 р. загинув під час виконання пошуково-рятувальних робіт у районі гирла Дунаю – гелікоптер Мі-14, до складу екіпажу якого він входив, був збитий російським винищувачем. 11 травня 2022 р. похований у м. Миколаєві на Мішковському кладовищі.

Відповідно до Указу Президента України №327/2022 від 11.05.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», полковнику ВМС ЗСУ Ігорю Бедзаю присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького III ступеня (2014 р.);
• медаль «За бездоганну службу» III ступеня (2011 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (2004 р.);
• відзнака Президента України «Національна легенда України» (2022 р., посмертно);
• відомча відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя» (2018 р.) – пістолет Стєчкіна.

24 червня 2022 р. ім’я Ігоря Бедзая присвоєно 10-й морській авіаційній бригаді.

06.05.1991 — 09.02.2023

Український військовослужбовець, молодший сержант Національної гвардії України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Харків. Проходив строкову службу у внутрішніх військах. Учасник АТО, ООС. Воював у складі добровольчих батальйонів та в 92-й окремій штурмовій бригаді ім. кошового отамана Івана Сірка.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну Є. Білаш – командир відділення 3-ї бригади оперативного призначення ім. Петра Болбочана. Спочатку обороняв і звільняв територію Харківської області, пізніше воював у Донецькій та Луганській областях. Неодноразово рятував побратимів на полі бою від загибелі та полону. У листопаді 2022 р. поблизу с. Новоселівка Луганської обл. разом із групою бійців знищив склад боєприпасів та значну кількість живої сили противника. Тоді ж отримав вогнепальне осколкове поранення ноги, але продовжив відбивати ворожий напад. Також відзначився Є. Білаш під час оборони м. Бахмут. 02.02.2023 р. особисто знищив майже ціле відділення окупантів, які намагалися штурмувати будинок, де він виконував бойове завдання. Загинув 9 лютого 2023 р., коли у складі розвідгрупи Є. Білаш проник на ворожий об’єкт. Завдяки здобутим ним розвідувальним даним значна кількість українських бійців вийшла з оточення.

Відповідно до Указу Президента України № 547/2023 від 28.08.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», молодшому сержанту Євгену Білашу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

01.04.1997 — 27.02.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Ромни Сумської обл. Закінчив Державний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Харитоненка Державної прикордонної служби України (м. Суми, 2015 р.), Національну академію сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (м. Львів, 2019 р.).

Служив у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді, що базується у смт Гончарівське Чернігівської обл. Брав участь в ООС на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну обороняв м. Чернігів. Відзначився разом зі своїм екіпажем танка, знищивши диверсійно-розвідувальну групу та два танки противника. Загинув 27 лютого 2022 р. разом зі своїм танковим екіпажем під час оборони м. Чернігів.

Похований 25 березня 2022 р. в рідному місті.

Відповідно до Указу Президента України № 94/2022 від 02.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», лейтенанту ЗСУ Максиму Білоконю присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

21 лютого 2023 р. в м. Чернігів вул. Брестську перейменовано на вул. Максима Білоконя.

28.06.2002 — 29.11.2023

Український військовослужбовець, лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Миколаїв Миколаївської обл. Випускник факультету підготовки спеціалістів військової розвідки та Сил спеціальних операцій Військової академії (м. Одеса).

Під час повномасштабної російсько-української війни відзначився як командир розвідувального взводу 1-го десантно-штурмового батальйону 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Вербове Запорізької обл.

Відповідно до Указу Президента України № 567/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», лейтенанту Миколі Білоусу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького (03.09.2023 р.);
• почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих» (01.12.2023 р., посмертно).

нар. 1970 р.

Український військовослужбовець, майстер-сержант ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. Закінчив фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка.

Понад 20 років присвятив розвитку Пластового руху в різних областях України. Брав активну участь у Революції Гідності, був сотником на Майдані. Добровольцем брав участь в АТО на Сході України. Перебував у батальйонах «Київська Русь» та «Гарпун». У липні 2015 р. поблизу м. Авдіївка отримав поранення. Після лікування оселився в с. Семиполки Броварського р-ну Київської обл., де заснував сироварню «Cheesegard».

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну знову активно долучився до боротьби з ворогом. Наприкінці березня 2022 р. разом з Олександром Ключкою відзначився під час бою з колоною бронетанкової техніки противника у Київській обл. Завдяки їхнім діям були знищені російські танки, бойові машини десанту (БМД) та бойові машини піхоти (БМП).

Відповідно до Указу Президента України № 219/2022 від 07.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майстер-сержанту ЗСУ Павлу Білоусу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

14.09.1995 — 07.09.2022

Український військовослужбовець, підполковник Повітряних Сил ЗСУ (посмертно). Герой України (посмертно).

Народився в с. Синдаревське (за іншими даними – у с. Перепис) Чернігівської обл. Успішно закінчив військовий ліцей.

Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба. З 2018 р. служив у м. Миколаїв у складі 299-ї бригади тактичної авіації ім. генерал-лейтенанта В. Нікіфорова. Пілот штурмовика Су-25. Його особистим гаслом було: «Ми там, де є проблеми, там, де потребують нашої крилатої підтримки».

Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну здійснив 95 бойових вильотів, під час яких (в умовах протидії ППО та винищувачів противника) брав участь у знищенні скупчення броньованої техніки та живої сили противника, складів ракетно-артилерійського озброєння (РАО) та паливно-мастильних матеріалів (ПММ).

За цей час В. Благовісний знищив близько 100 одиниць броньованої техніки, понад 80 одиниць автотранспортних засобів, близько 40 автоцистерн ПММ та близько 800 осіб противника. Завдяки умілим діям неодноразово здійснював вивід авіаційної техніки з-під авіаційних та ракетних ударів противника.

7 вересня 2022 р. під час виконання бойового завдання у Миколаївській обл. був збитий ворожим літаком.

Похований 11 вересня 2022 р. в с. Синдаревське Чернігівської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 412/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Повітряних Сил ЗСУ Вадиму Благовісному присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького II ступеня (17.08.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (22.03.2022 р.).

22.07.1989 — 08.05.2022

Український військовослужбовець, майор Національної гвардії України. Повний кавалер ордена «За мужність». Герой України (посмертно).

Народився в м. Одеса. Закінчив Академію внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (м. Харків), але з дитинства мріяв стати військовим.

Ще у 2011 р. брав участь у формуванні Одеського центру організації «Патріот України», на базі якої навесні 2014 р. було створено батальйон «Азов». До початку антитерористичної операції на Сході України В. Блажко служив у спецпідрозділі «Беркут» в Одесі. Від 2015 р. добровольцем став на захист Батьківщини, виконував бойові завдання в лавах «Азова», отримав позивний «Хват», а згодом сформував і очолив снайперський підрозділ.

У 2019 р. під час боїв на Світлодарській дузі частково втратив обидві ступні, але після протезування повернувся на фронт. Відмовився від оформлення інвалідності, оскільки не зміг би служити на бойовій посаді, а отже – воювати.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав участь у бойових діях на Маріупольському напрямку. За його участі під час оборони м. Маріуполь було знищено і виведено з ладу біля 15–17 одиниць ворожої техніки і велика кількість піхоти. Також командував операцією, у ході якої були взяті полонені. Під ворожим вогнем та артилерійськими обстрілами часто прикривав побратимів, надавав медичну та іншу допомогу цивільним. Під час одного з виїздів на позиції, авто, в якому перебував підрозділ В. Блажка, було знищене ворожою авіацією. Ті, хто вижили, отримали важкі поранення. Сам командир, отримавши поранення, від евакуації відмовився. Загинув 8 травня 2022 р. під час бою з противником на території металургійного комбінату «Азовсталь».

Відповідно до Указу Президента України № 496/2023 від 23.08.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майору Віталію Блажку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2022 р., посмертно);
• орден «За мужність» І ступеня (2022 р.);
• орден «За мужність» ІІ ступеня (2019 р.);
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (2015 р.).

30.04.1986 — 14.08.2022

Український військовослужбовець, молодший лейтенант ЗСУ, командир механізованого взводу механізованої роти 2-го механізованого батальйону 30-ї механізованої бригади ім. К. Острозького. Герой України (посмертно).

Народився в с. Новосілки Рівненської обл. (нині Фастівський р-н Київської обл.). Мав брата-близнюка Юрія (військового). Відслужив строкову службу в м. Полтава на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку, потім перейшов на службу за контрактом у м. Новоград-Волинський (з 2022 р. – м. Звягель).

У 2008 р. був учасником миротворчої місії в Косово, служив гранатометником у батальйоні «Укрполбат». У 2009 р. проходив навчання у школі сержантів у м. Десна. Вже через рік брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії. У 2011 р. в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного протягом трьох місяців вивчав англійську мову, а потім протягом трьох тижнів перебував у відрядженні в німецькому місті Хохенфельц, вивчаючи досвід іноземних колег у багатонаціональному центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.

Війну на Сході України зустрів під час чергової ротації на Балканах і повернувся. У складі підрозділу пройшов бої за міста Містки, Новоайдар, Кремінну, Попасну, Логвинове, Дебальцеве, Новотроїцьке, Троїцьке, Мар’янку та Бахмут, був поранений.

З вересня 2018 р. до листопада 2019 р. як один серед найкращих сержантів Оперативного командування (ОК) «Захід» працював на посаді сержанта-менеджера групи, займався відбором кандидатів на сержантські посади, питаннями лідерства у військових колективах та підготовкою сержантів до навчання.

У 2019 р. з відзнакою закінчив Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. академіка С. Дем’янчука, здобув кваліфікацію бакалавра за напрямом підготовки «Фізичне виховання». Після вступив на магістратуру Національного університету водного господарства та природокористування, здобуваючи фах реабілітолога.

З кінця жовтня 2021 р. командував механізованим взводом, отримав первинне офіцерське звання «молодший лейтенант». На чолі механізованого взводу механізованої роти 2-го механізованого батальйону зустрів і широкомасштабну війну.

Під час важких боїв в районі сел. Травневе Бахмутського р-ну на Донеччині в період з 20 травня до 16 червня 2022 р. організував стійку оборону взводного опорного пункту «Судан», не допустивши прориву переважаючих сил противника. Вогнем з озброєння БМП-2 він особисто знищив 15 окупантів, а також 2 одиниці техніки, що здійснювала підвезення боєприпасів та особового складу. Керуючи діями взводу, у нічний час своєчасно виявив підхід штурмової групи противника загальною чисельністю до 30 осіб та забезпечив їхнє знищення, коригуючи вогонь з БМП-2. Своєчасно надав медичну допомогу двом важкопораненим військовослужбовцям, забезпечив евакуацію з поля бою, чим врятував їм життя. У запеклому бою поблизу В. Блищака лягла 120-та міна – він дивом залишився живим. Не вперше діставши міно-вибухову травму, від евакуації відмовився. У районі м. Краматорськ противник труїв підрозділ В. Блищака хімічними речовинами, обстрілював касетними та фосфорними снарядами.

В. Блищак під час чергового бою кинувся рятувати свого заступника, головного сержанта взводу Дмитра Д’якова, якого прикрив своїм тілом, та загинули обидва.

Похований 17 серпня 2022 р. у м. Звягель.

Відповідно до Указу Президента України № 382/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому лейтенанту ЗСУ Вадиму Блищику присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (2014 р.);
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• почесні нагрудні знаки «За взірцевість у військовій службі ІІ ступеня», «За взірцевість у військовій службі ІІІ ступеня»;
• нагрудний знак «Знак Пошани»;
• знак Народної Пошани «За поранення»;
• нагрудний знак Командувача ОС ЗСУ;
• медалі «10 років сумлінної служби», «15 років сумлінної служби»;
• медаль за перше місце у данському міжнародному марафоні «Non Artikle 5. Balkane».

За заслуги перед Звягельським районом нагороджений відзнакою району з присвоєнням звання почесного громадянина м. Звягель (посмертно).

22.07.1988 — 01.03.2022

Український військовослужбовець, молодший лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Сергіївка Березнегуватського (нині Баштанського) р-ну Миколаївської обл. Закінчив Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського (2010 р.), а також кафедру військової підготовки вказаного навчального закладу.

Після навчання працював вчителем фізичної культури та допризовної підготовки Березнегуватського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів Миколаївської обл., а також дитячим футбольним тренером Березнегуватської та Снігурівської ДЮСШ Миколаївської обл.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну вступив на службу до Баштанського батальйону територіальної оборони, в якому виконував завдання щодо забезпечення сил територіальної оборони у Баштанському р-ні Миколаївської обл.

1 березня 2022 р., перебуваючи на блокпості в районі с. Мурахівка Баштанського р-ну Миколаївської обл., попри значне переважання сил противника разом з підлеглими військовослужбовцями вступив у бій із колоною техніки російських окупантів. Під час бою отримав три поранення, внаслідок яких загинув. Завдяки мужності та рішучим діям молодшого лейтенанта Юрія Блохи та його побратимів противник призупинив наступ.

Відповідно до Указу Президента України № 122/2022 від 10.03.2022, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», молодшому лейтенанту Юрію Блосі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

15.03.1989 — 08.04.2022

Український військовослужбовець, офіцер Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», молодший лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Трускавець Дрогобицького р-ну Львівської обл. У 2011 р. закінчив юридичний факультет Львівського університету внутрішніх справ. У 2011–2015 рр. займався приватною юридичною практикою. Активний учасник Революції Гідності. Від липня 2014 р. – офіцер Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Брав безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході АТО, ООС.

Від першого дня повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну обіймав посаду командира 2-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Протягом березня–квітня 2022 р. підрозділ під командуванням молодшого лейтенанта Тараса Бобанича, попри значне переважання сил ворога, успішно виконував завдання на Ізюмському напрямку.

8 квітня 2022 р. молодший лейтенант Тарас Бобанич загинув під час оборонного бою в районі с. Вірнопілля Ізюмського р-ну Харківської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 612/2022 від 24.08.2022 р., «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», молодшому лейтенанту Тарасу Бобаничу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «Пустельний хрест УНСО»;
• орден «Лицарський хрест добровольця»;
• медаль Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» «За відданість боротьбі»;
• нагрудний знак «За участь у громадській блокаді Криму» та ін.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 р. вул. Короленка у Львові перейменовано на вул. Тараса Бобанича.

нар. 11.03.1993

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Староаврамівка Хорольського (нині Лубенського) р-ну Полтавської обл. У 2010 р. закінчив Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна. Того ж року вступив до Національної академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (факультет аеромобільних військ та розвідки), від 2012 р. навчався в Одеській військовій академії. У 2014 р. після присвоєння первинного офіцерського звання розпочав службу в 1-му окремому батальйоні морської піхоти на посаді командира десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти. У 2014–2022 рр. брав безпосередню участь у захисті суверенітету та територіальної цілісності Україні у ході АТО та ООС на території Донецької обл., був нагороджений державними нагородами. Від 2018 р. – командир 1-го окремого батальйону морської піхоти, що входив до складу 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського.

Від першого дня повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну батальйон під командуванням майора Євгенія Бови виконував завдання щодо оборони м. Маріуполь Донецької обл. Після того, як 11 квітня 2022 р. під час спроби прориву з оточення до полону потрапив командир бригади, майор Євгеній Бова взяв командування підрозділом на себе. У ході оборонних боїв з переважаючими в особовому складі та бойовій техніці силами противника, майор Євгеній Бова потрапив до російського полону.

21 вересня 2022 р. в рамках двостороннього обміну полоненими Є. Бова повернувся в Україну.

Відповідно до Указу Президента України № 122/2022 від 10.03.2022, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Євгенію Бові присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (2016 р.);
• орден Данила Галицького (2017 р.).

20.12.1999 — 16.07.2023

Український військовослужбовець, солдат. Герой України (посмертно).

Народився в с. Тарасівка Охтирського р-ну Сумської обл. Навчався в місцевій школі. Здобув фах слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, тракториста-машиніста та водія у філії ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» у с-щі Велика Писарівка Охтирського р-ну Сумської обл. Після проходження строкової служби підписав контракт зі Збройними силами України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) продовжив нести службу в лавах ЗСУ, виконував бойові завдання на різних ділянках фронту. Зазнав тяжкого поранення під час одного з боїв поблизу м. Соледар Бахмутського р-ну Донецької обл. Був доправлений до військового шпиталю в м. Дніпро, де помер від отриманих ран 16.07.2023 р.

Похований у рідному селі. Залишились дружина, двоє дітей, батьки, сестра і брат.

Відповідно до Указу Президента України № 566/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдату Владиславу Богатиренку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• почесний нагрудний знак «Сталевий хрест» (грудень 2022 р.);
• відзнака командувача Сухопутних військ ЗСУ – нагрудний знак «За особисту хоробрість» (квітень 2023 р.).

16.08.1979 — 08.05.2022

Український військовослужбовець, підполковник Служби безпеки України (СБУ). Герой України (посмертно).

Народився в м. Волноваха Донецької обл. Закінчив Донецький національний університет ім. Василя Стуса. Після завершення навчання розпочав службу в СБУ. Від 2014 р. брав безпосередню участь у контртерористичних заходах щодо захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької обл.

Автор трьох книг, присвячених російсько-українській війні, які написав під псевдонімом Іван Богдан: «Маріуполь 2014» (2016), «Патріотв’язні» (2018), «По той бік окопів» (2020).

На момент початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну служив та мешкав разом із родиною у м. Маріуполь Донецької обл. Не залишив місто та від першого дня російської агресії брав участь в обороні Маріуполя у складі сил полку «Азов». 4 квітня 2022 р. зазнав важкого поранення та перебував у шпиталі на території металургійного комбінату «Азовсталь». Загинув 08.05.2022 р. внаслідок російського авіабомбардування.

Відповідно до Указу Президента України № 326/2023 від 12.06.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Василю Богачу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 04.01.1975

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ.

Народився в с. Семаківці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. У 1997 р. закінчив історичний факультет Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича та кафедру військової підготовки вказаного навчального закладу. Після завершення навчання працював вчителем історії, займався підприємницькою діяльністю, служив старшим інспектором дорожньо-патрульної служби МВС.

У 2015 р. був мобілізований до лав ЗСУ та брав безпосередню участь у захисті суверенітету й територіальної цілісності України у ході АТО та ООС до лютого 2022 р.

На момент початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну служив на посаді командира батареї реактивної артилерії 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Від 24 лютого 2022 р. підрозділ під командуванням капітана Василя Боєчка наносив вогневе ураження противнику, що наступав на столицю України на Ірпінському та Вишгородському напрямках.

Завдяки вмілому командуванню капітана Василя Боєчка ввірена йому батарея уразила 28 колон техніки ворога та знищила понад 1000 окупантів.

Відповідно до Указу Президента України № 122/2022 від 10.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», капітану Василю Боєчку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

16.08.1997 — 22.05.2022

Український військовослужбовець, старший солдат. Герой України (посмертно).

Народився в с. Гнідинці Прилуцького р-ну Чернігівської обл. У 2014 р. закінчив Ладанську філію Прилуцького професійного ліцею за спеціальністю «кухар-кондитер». У 2017 р. – Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю «правоохоронна діяльність», отримав звання «лейтенант поліції». З травня 2017 р. до червня 2018 р. працював дільничним офіцером поліції в Прилуцькому відділі поліції головного управління Національної поліції в Чернігівській обл. У 2020 р. вступив на заочну форму навчання за спеціальністю «журналістика» до Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка.

З липня 2018 р. у Збройних Силах України: матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала М. Білинського (м. Миколаїв). У червні–листопаді 2019 р. брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки й оборони у м. Маріуполь Донецької обл. Від січня 2020 р. – розвідник, сапер 140-го окремого розвідувального батальйону (м. Скадовськ Херсонської обл.); від серпня 2021 р. – оператор протитанкового відділення 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького (м. Звягель Житомирської обл.).

У лавах ЗСУ прослужив майже 4 роки, мав позивний «Серпень» і отримав 5 військових професій. З 24 лютого 2022 р. брав участь у відсічі повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну. Одноосібно зупинив ворожий прорив, підбив ворожий бронетранспортер МТ-ЛБ і ліквідував 15 російських військовиків. С. Божко захистив позиції, зберіг життя побратимів, але сам загинув 22 травня 2022 р. поблизу смт Луганське Бахмутського р-ну Донецької обл.

Відповідно до Указу Президента України № 383/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому солдату Сергію Божку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

15.05.1995 — 11.07.2024

Український військовослужбовець, молодший сержант. Повний кавалер ордена «За мужність». Герой України (посмертно).

Народився в с. Бирлівка Гайсинського р-ну Вінницької обл. Закінчив Бирлівську ЗОШ І–ІІ ступенів, вступив до Верхівського сільськогосподарського коледжу Вінницького національного аграрного університету (с. Верхівка Гайсинського р-ну), де здобув професію землевпорядника. Працював пів року на Вінницькій птахофабриці «Наша ряба». У 2014 р. вступив до лав ЗСУ за контрактом. Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. Проходив службу у 8-му окремому полку спеціального призначення ССО (Окремий центр спеціальних операцій «Захід» ім. князя Ізяслава Мстиславича, м. Хмельницький).

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) продовжив виконувати бойові завдання. Відзначився як старший оператор відділення групи спеціального призначення 8-го окремого полку спеціального призначення ССО. Брав участь в обороні міст Київ і Бахмут Донецької обл. На Харківщині власноруч збив ворожий літак Су-25, що мав атакувати українські позиції.

Загинув 11.07.2024 р. в Донецькій обл., отримавши поранення, несумісні із життям. Похований 17.07.2024 р. в рідному селі. За рік до цього на фронті також загинув його молодший брат – Валентин Бомбела (20.03.1998 – 04.07.2023), поблизу с. Приютне Пологівського р-ну Запорізької обл.

Відповідно до Указу Президента України № 655/2024 від 30.09.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Владиславу Бомбелі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» І ступеня (28.09.2022 р.);
• орден «За мужність» ІІ ступеня (20.04.2022 р.);
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (05.12.2018 р.).

22.05.1973 — 01.06.2023

Український військовослужбовець, штаб-сержант Національної Гвардії України. Герой України (посмертно).

Народився в с. Селище Вінницького р-ну Вінницької обл. Навчався в сільській школі. Мати працювала на заводі шин, батько був моряком. Закінчив Хмельницьку академію прикордонних військ, пізніше – Чернівецьку юридичну академію. Разом із дружиною проживали в м. Дрогобич Львівської обл. Виховував двох синів. У 1993–2004 рр. працював у Державній прикордонній службі України на пункті пропуску «Рава-Руська» на кордоні з Польщею. З 2004 р. став засновником заводу Підбузької мінеральної води. Згодом родина переїхала до м. Болехів Івано-Франківської обл.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) – у відсічі збройної агресії. Мав псевдо «Монгол». Служив штаб-сержантом, головним сержантом 1-го взводу 8-ї роти оперативного призначення, 3-го батальйону «Свобода», 4-ї бригади швидкого реагування Національної гвардії України «Рубіж». Разом із побратимами та двома синами брав участь у бойових діях у Донецькій обл. 1 червня 2023 р. загинув у бою поблизу с. Спірне Бахмутського р-ну Донецької обл.

Похований у м. Болехів Івано-Франківської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 384/2024 від 28.06.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», штаб-сержанту Миколі Бомку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

11.11.1997 — 25.03.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант. Герой України (посмертно).

Народився в с. Княжолука Калуського р-ну Івано-Франківської обл. У 2016 р. закінчив Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут; у 2021 р. – Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Проходив службу в 59-й окремій мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка сухопутних військ ЗСУ, де був командиром мінометної батареї. У 2021–2022 рр. – учасник операції Об’єднаних сил на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) брав участь в обороні м. Київ. Загинув від уламка ворожого снаряду в боях із агресором, прикривши собою побратимів. Завдяки його мужності, збережено життя воїнів одного з підрозділів.

Відповідно до Указу Президента України № 209/2022 від 04.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військової присязі», старшому лейтенанту Віталію Бондаруку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

25.08.1994 — 15.03.2022

Український військовослужбовець, майор 11-ї окремої бригади армійської авіації «Херсон» (ОБрАА) Збройних Сил України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Ніжин Чернігівської обл. Закінчив Ніжинську гімназію № 3 та Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, у 2016 р. – Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Того ж року розпочав військову службу льотчиком-штурманом гелікоптера вертолітної ланки вертолітної ескадрильї в 11-й окремій бригаді армійської авіації.

Учасник АТО/ООС. У 2019 р. став командиром гвинтокрила та виконував почесну місію ООН в Конго.

Загинув 15 березня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу м. Мар’їнка Донецької обл. внаслідок влучання у його борт ворожої ракети. Того дня вертоліт, яким керував капітан Олександр Борис, знищив 15 одиниць російської техніки і кілька десятків окупантів.

Указом Президента України № 649/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майору Олександру Борису присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького III ступеня (14.04.2022 р.);
• орден Данила Галицького (16.03.2022 р.);
• грамота та пам’ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «Воїн-миротворець».

У серпні 2022 р. одна з вулиць м. Ніжин на Чернігівщині перейменована на честь майора Олександра Бориса.

1999 — 04.07.2023

Український військовослужбовець, лейтенант. Герой України (посмертно).

Народився в с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. Навчався в Гаврилівській ЗОШ, а потім – у Кам’янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, який закінчив 2017 р. Подальше навчання продовжив у стінах історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Паралельно навчався на військовій кафедрі, оскільки мріяв стати офіцером. Закінчив університет у 2021 р., тоді ж отримав офіцерське звання та військову спеціальність «Бойове застосування інженерно-саперних з’єднань військових частин (підрозділів)».

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) – у відсічі збройної агресії. 02.03.2022 р. був призваний на військову службу за мобілізацією на посаду командира інженерно-саперного взводу в/ч А3479. Під його керівництвом взвод виконував бойові завдання на запорізькому та бахмутському напрямках, брав участь у звільненні Харківщини.

Загинув 04.07.2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу с. Іванівське Бахмутського р-ну Донецької обл.

Відповідно до Указу Президента України № 385/2024 від 28.06.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», лейтенанту Олександру Боршуляку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

25.03.1991 — 29.07.2022

Український військовослужбовець, майор. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України (посмертно).

Народився в с. Павлівка Баштанського р-ну Миколаївської обл. У 2013 р. закінчив Миколаївський національний університет ім. В. Сухомлинського за спеціальністю «Фізичне виховання». У цьому ж закладі з 2010 р. до 2012 р. навчався на кафедрі військової підготовки за спеціальністю «Командир аеромобільного взводу». Після закінчення навчання наказом Міністра оборони № 659 від 20.08.2012 р. йому присвоєно звання молодшого лейтенанта запасу. З 2014 р. проходив військову службу в десантно-штурмовому батальйоні 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну військ РФ (24.02.2022 р.) брав участь у боях. Від квітня 2022 р. – командир повітряно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Поблизу смт Новоселівка Краматорського р-ну Донецької обл. батальйон під командуванням Віталія Бохонка в умовах переваги живої сили та техніки противника утримав визначену лінію оборони та не допустив ворожого прориву. Під час наступу російських військ він організував злагоджену дію мінометних розрахунків і ротних опорних пунктів, завдяки чому ворог не зміг зайняти вигідні позиції. 25 липня 2022 р. під час бою поблизу смт Зайцеве Бахмутського р-ну Донецької обл. був важко поранений. Через 4 дні помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І. Мечникова.

Відповідно до Указу Президента України № 791/2022 від 18.11.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Віталію Бохонку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького І ступеня (21.06.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (25.03.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (28.02.2019 р.);
• орден «За мужність» ІІІ ступеня;
• нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (12.06.2016 р.);
• нагрудний знак «За військову доблесть» (14.01.2016 р.);
• нагрудний знак «Знак пошани» (14.04.2017 р.) та ін.

14.11.1974 — 02.03.2022

Український військовослужбовець, майор, льотчик 1-го класу Повітряних Сил ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Охтирка Сумської обл. У 1995 р. закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. Служив у 40-й бригаді тактичної авіації (м. Васильків Київської обл.), авіаз’єднання Повітряного командування «Центр» Повітряних Сил ЗСУ. Був льотчиком-винищувачем літака МіГ-29, обіймав посаду начальника служби безпеки польотів. Брав участь в операціях у зоні Антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил. Навчав курсантів.

Після повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) брав участь у повітряних боях над Києвом, Васильковом та Житомиром. На його рахунку – кілька знищених ворожих винищувачів Су-30. У ніч на 2 березня 2022 р. пара українських МіГ-29, один з яких пілотував Олександр Бринжала, вийшла на перехоплення дванадцяти російських винищувачів над Васильковим (Київська обл.). Майор Бринжала підбив два ворожі літаки, після чого був збитий і не встиг катапультуватися.

Відповідно до Указу Президента України № 201/2022 від 02.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Віталію Бохонку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

•  орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (08.03.2022 р.).

6 вересня 2022 р. рішенням XIII позачергової сесії Васильківської міської ради VIII скликання, одна з вулиць м. Василькова названа на честь Героя України льотчика Олександра Бринжали. 8 грудня 2022 р. Київська міська рада перейменувала вулицю Тешебаєва на вулицю Олександра Бринжали.

05.06.1979 — 26.07.2023

Український військовослужбовець, головний сержант. Герой України (посмертно).

Народився в м. Харків. Згодом разом із родиною переїхав до Корюківського р-ну Чернігівської обл. Протягом 1994–1996 рр. навчався в Петрівській середній школі. У 1997 р. закінчив середнє професійно-технічне училище № 7 м. Сновськ Корюківського р-ну Чернігівської обл. за фахом «тракторист-машиніст, лісник». Проходив строкову службу у військовій частині 73448, де здобув військову спеціальність «механік – водій танка Т-64 Б». З 30.01.2017 р. до 30.01.2020 р. проходив військову службу за контрактом у в/ч А 1815, брав участь в АТО та ООС на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) повернувся до лав ЗСУ, обіймав посаду командира танкового взводу в/ч А1815.

26.07.2023 р. помер у лікарні м. Дніпро від отриманих поранень під час виконання бойового завдання.

Відповідно до Указу Президента України № 386/2024 від 28.06.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», головному сержанту Роману Бубенку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (07.04.2023 р.).

нар. 1989 р.

Український військовослужбовець, майстер-сержант. Герой України.

Народився в м. Львів. З 2014 р. виконував бойові завдання під час Антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. Воїн 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила. Підрозділ майстра-сержанта Бублика завжди виконував завдання на найнебезпечніших та найгарячіших напрямках ведення бойових дій.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну військ РФ (24.02.2022 р.) й до кінця квітня 2022 р. брав участь у боях у Луганській обл. Під час оборони Луганщини особисто відзначився вмілими діями, завдяки чому силами його роти було знищено значну кількість особового складу і техніки ворога. Дмитро Бублик постійно проявляє мужність і хоробрість, продовжив виконувати завдання за призначенням попри проблеми зі здоров’ям та контузію.

Відповідно до Указу Президента України № 856/2022 від 11.12.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Дмитру Бублику присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

нар. 04.01.1986

Український воєначальник, розвідник, начальник Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України, генерал-лейтенант. Повний кавалер ордена «За мужність». Герой України.

У жовтні 2022 р. увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від українського щотижневика «New Voice».

Народився в м. Київ. Ще з дитинства мріяв стати військовим. У 2007 р. закінчив Військовий інститут Одеського політехнічного університету. За рік до закінчення вишу Буданов вирішив перейти в розвідку. Відтоді служив у підрозділах спеціального призначення ГУР Міністерства оборони України.

Із 2014 р. брав участь у російсько-українській війні, зазнав трьох поранень. 06–08.02.2016 р. очолював диверсійну операцію на території АР Крим, під час якої було ліквідовано підполковника ФСБ і поранено двох її співробітників. У 2018–2020 рр. виконував різні секретні завдання в тилу ворога.

У середині 2020 р. призначений заступником директора департаменту Служби зовнішньої розвідки України, а 05.08.2020 р. – начальником ГУР Міністерства оборони України. Водночас від 31.05.2022 р. – керівник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та від 25.07.2022 р. – керівник Комітету з питань розвідки при Президентові України.

21.11.2021 р. в інтерв’ю американському військовому виданню «Military Times» детально описав заплановане на кінець січня – початок лютого 2022 р. повномасштабне військове вторгнення армії РФ в Україну.

Після 24.02.2022 р. безпосередньо керував плануванням і реалізацією низки успішних спецоперацій, зокрема щодо звільнення Харківської обл., острова Зміїний, бурових вишок компанії «Чорноморнафтогаз», проникнення на окуповані території Запорізької обл. та Криму, захоплення російського гелікоптера, а також масштабних обмінів полоненими. У вересні 2022 р. Буданов брав участь в операції з наймасштабнішого обміну полоненими між Україною та РФ, коли додому повернулися 215 українських захисників, у тому числі понад 100 бійців і командирів «Азова».

У квітні 2023 р. Лефортовський суд Москви заочно «арештував» Буданова за звинуваченням у створенні терористичної організації, підготовки до теракту в складі організованої групи, незаконному обороті зброї та вибухових пристроїв.

У серпні 2023 р. Буданов здійснив візит до Болгарії на чолі української делегації, яка провела зустрічі з головою Міноборони Болгарії Тодором Тагаревим та директором болгарської Служби військової розвідки бригадним генералом Венеліном Веневим. Під час переговорів вивчалися стан регіональної та міжнародної безпеки, перспективи розвитку ситуації та інші питання, які представляють взаємний інтерес.

З вересня 2023 р. К. Буданов навчається в аспірантурі Національного університету «Острозька академія» (Рівненська обл.).

07.09.2023 р. наказом Президента України підвищений у званні до генерала-лейтенанта.

Відповідно до Указу Президента України №57/2024 від 08.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», генерал-лейтенанту Кирилу Буданову присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» I ступеня;
• орден «За мужність» IІ ступеня;
• орден «За мужність» IІІ ступеня;
• Хрест бойових заслуг (23.08.2022 р.);
• медаль «Захиснику Вітчизни»;
• медаль «За особисті досягнення» II ступеня;
• орден Архистратига Михаїла II ступеня (2020 р.);
• орден святого великомученика Юрія Переможця (2022 р.);
• відзнака ГУР Міністерства оборони України «За мужність при виконанні спецзавдань»;
• нагрудний знак «Учасник АТО»;
• нагрудний знак «За військову доблесть»;
• нагрудний знак «Знак пошани»;
• пам’ятний знак «За воїнську доблесть».

нар. 1979 р.

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Ніжин Чернігівської обл. Проходив службу в одній із військових частин Командування Сил підтримки ЗСУ.

З перших днів повномасштабної російсько-української війни керував групою, яка готувала до знищення чотири мости через водні перешкоди на напрямках просування російських окупаційних військ. Також під керівництвом С. Бурковського українські захисники зупиняли ворожі колони, знищували й захоплювали техніку ворога. 25 лютого 2022 р., під час просування окупаційних військ, було здійснено підрив мосту разом з військовою технікою противника. Підполковник С. Бурковський в ході операції отримав поранення, але продовжував бій та організував відхід особового складу на нові позиції.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», підполковнику Сергію Бурковському присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

нар. 1989 р.

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Повний кавалер ордена «За мужність». Герой України.

Брав участь в операції Об’єднаних сил на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну продовжує боронити Батьківщину і виконувати бойові завдання на різних ділянках фронту. Завдяки мужності і професіоналізму В. Бурмеча вдалося знищити значну кількість ворожої техніки й особового складу противника.

Відповідно до Указу Президента України № 494/2023 від 23.08.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», молодшому сержанту Василю Бурмечу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» І ступеня (02.05.2024 р.);
• орден «За мужність» ІІ ступеня (06.04.2022 р.);
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (07.06.2021 р.).

16.02.1994 — 24.07.2023

Український військовослужбовець, старший солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Мелітополь Запорізької обл. У ранньому дитинстві втратив батьків. Закінчив школу № 9 та Мелітопольське вище професійне училище, здобув фах токаря. Активно займався спортом, був призером чемпіонату України з кікбоксингу. У 2013 р. вступив на природничо-географічний факультет Мелітопольського педагогічного університету, проте після кількох місяців навчання пішов на строкову службу в ЗСУ. Учасник АТО. Служив за контрактом (2014–2018 рр.) у підрозділі зв’язку 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу ЗСУ. Брав участь у боях поблизу м. Мар’їнка Донецької обл. Після завершення терміну контракту працював у м. Київ.

З початком повномасштабної російсько-української війни Данило добровільно став на захист Вітчизни. У складі підрозділу територіальної оборони «Азов» взяв участь в обороні столиці та с. Мощун Київської обл. Наприкінці березня 2022 р. став учасником спецоперації ГУР: гелікоптером був перевезений в оточене м. Маріуполь, там виконував бойові завдання з розвідки, а також брав участь у зачистках багатоповерхівок, під час яких отримав поранення. Після відновлення воював у штурмовому взводі 1-ї штурмової роти, 2-го штурмового батальйону, 3-ї штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь у боях за м. Бахмут Донецької обл. Загинув на полі бою поблизу с. Андріївка Донецької обл. через смертельне кульове поранення в голову. Разом з ним загинули побратими «Мирон» і «Сантос».

Відповідно до Указу Президента України № 821/2024 від 05.12.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому солдату Данилу Буряку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• медаль «Золотий хрест» (07.08.2023 р., посмертно);
• медаль «Ветеран війни»;
• медаль «Учасник АТО»;
• медаль «Воєнна розвідка України» (31.05.2022 р.);
• медаль «За сприяння обороні Києва» (31.01.2023 р.).

27.04.2001 — 09.03.2022

Український військовослужбовець, солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Владивосток, РФ. У 2014 р. родина Бутусіних переїхала на українське Прикарпаття. Випускник Надвірнянського військово-спортивного ліцею, юридичного факультету Одеського університету. У 2020 р. Леонід разом із братом Романом вступив до лав ЗСУ, воювали в Донецькій обл.

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну Л. Бутусін брав участь у боях за Чернігівщину. Загинув під час оборони с. Лукашівка Чернігівської обл. Похований на Алеї слави в м. Калуш Івано-Франківської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 384/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», солдату Леоніду Бутусіну присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• медаль «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність» (2021 р.);
• медаль «За оборону рідної держави» (2022 р).

05.07.1997 — 09.03.2022

Український військовослужбовець, солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Владивосток, РФ. У 2014 р. родина Бутусіних переїхала на українське Прикарпаття. Вступив до Національної академії сухопутних військ, але через стан здоров’я виш не закінчив. Пізніше вступив до Національного авіаційного університету. У 2020 р. Роман разом із братом Леонідом підписав контракт із ЗСУ, воювали в Донецькій обл.

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну Р. Бутусін брав участь у боях за Чернігівщину. Загинув під час оборони с. Лукашівка Чернігівської обл. Похований на Алеї слави в м. Калуш Івано-Франківської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 385/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», солдату Роману Бутусіну присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• медаль «За оборону рідної держави» (2022 р.).

12.03.2002 — 13.06.2023

Український військовослужбовець, лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Славутич Київської обл. Навчався в місцевій ЗОШ № 1, а після неї – у Славутицькому ліцеї за фізико-математичним профілем. Захоплювався спортом, займався дзюдо.

Бажаючи продовжити сімейну традицію, вступив на омріяний факультет морської піхоти Одеської військової академії. Відмінник у навчанні, у лютому 2023 р. був направлений до 37-ї окремої бригади морської піхоти (ОБрМП), де обіймав посаду командира роти вогневої підтримки одного з батальйонів. Паралельно командував групою загальновійськового резерву батальйону. За цей короткий час Олег став справжнім військовим офіцером, який чітко розумів завдання та міг оцінити бойову ситуацію.

Свій перший бій прийняв 05.06.2023 р. на півдні Донецької обл., коли одна з груп резерву на чолі з О. Буялом прорвала лінії оборони противника та фактично опинилась у тилу ворога. Разом із двома побратимами вони зуміли зачистити понад кілометр ворожих окопів та захопити одного полоненого.

06.06.2023 р. О. Буяло отримав наказ у складі групи висунутись в район окупованого сел. Новодонецьке. Під час підходу групи до населеного пункту ворог відкрив по них артилерійський вогонь, частина групи була вимушена відійти на вже підготовлені позиції, у той час як Олег разом із кількома побратимами зумів з боєм прорватись в окупований населений пункт. Там морпіхи опинились в повному оточенні ворога.

У ніч проти 07.06.2023 р. артилерійські розрахунки бригади разом із суміжними підрозділами розпочали бойову роботу по позиціях російських військ, аби допомогти бійцям вибратись з оточення. Корегував вогонь артилерії лейтенант Буяло. На ранок того ж дня з боями група О. Буяла прорвала лінію оборони ворога та вирвалась з оточення після важких боїв.

Свій останній бій лейтенант Буяло прийняв 13 червня 2023 р. Він очолив групу бійців та відправився на штурм одного з опорних пунктів противника на стратегічно важливій висоті біля сел. Велика Новосілка Донецької обл. Підрозділ під командуванням лейтенанта Буяла зумів виконати завдання, вибив ворога та зайняв його позиції. Проте, аби не допустити зайняття опорного пункту, ворог застосував артилерію. Орієнтовно о 09:50, унаслідок нанесення артилерійських ударів противником, лейтенант Буяло загинув.

Похований у м. Славутич на Київщині.

Відповідно до Указу Президента України №101/2024 від 24.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», лейтенанту Олегу Буялі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Рішенням Славутицької міської ради Олегу Буялі присвоєно звання «Почесний громадянин міста Славутича» (посмертно).

26.02.1965 — 24.02.2022

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Рубіжне Луганської обл. Випускник Ставропольського вищого військово-авіаційного училища. Після закінчення училища один рік служив у навчальному полку в Оренбурзькій обл. Потім його відправили в с. Озерне Житомирської обл., де був розташований військовий гарнізон. У 38 років Е. Вагоровський у званні підполковника звільнився в запас. З початком російської збройної агресії проти України у 2014 р. повернувся на службу.

24 лютого 2022 р. виконував демонстраційні дії на МіГ-29. Виводячи українську військову авіацію з-під ракетного удару, пожертвував життям, даючи іншим піднятися в повітря. Похований в с. Озерне Житомирської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 78/2022 від 28.02.2022 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», підполковнику Едуарду Вагоровському присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• медаль «За військову службу Україні» (02.08.2021 р.).

20.02.1978 — 19.03.2022

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Первомайськ Миколаївської обл. Закінчив Хмельницьке командне артилерійське училище. Проходив службу в 19-й ракетній бригаді (м. Хмельницький). Учасник АТО та ООС.

З перших днів повномасштабної російсько-української війни Д. Васильєв керував ракетним дивізіоном, який завдавав точних ударів по колоні противника біля с. Чонгар (Херсонська обл.), по скупченню військ біля населених пунктів Бердянськ, Василівка, Гуляйполе, Дніпрорудне, Мелітополь, Пологи (Запорізька обл.), знищуючи значну кількість техніки та особового складу ворога. 18 березня 2022 р. Д. Васильєв разом із підрозділом потрапив під обстріл, загинув наступного дня внаслідок важких поранень. Похований на Алеї слави в м. Хмельницький.

Відповідно до Указу Президента України № 235/2022 від 13.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», підполковнику Дмитру Васильєву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (22.03.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (12.10.2017 р.);
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• медаль «15 років Збройним Силам України»;
• медаль «За сумлінну службу» ІІ ступеня;
• медаль «За сумлінну службу» ІІІ ступеня;
• нагрудний знак «Учасник АТО» та ін.

17.01.1993 — 17.05.2024

Український військовослужбовець, підполковник. Повний кавалер ордена «За мужність». Герой України (посмертно).

Народився в м. Джанкой АР Крим. Закінчив ЗОШ № 1 у с. Побєдне Джанкойського р-ну. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. У 2014–2021 рр. служив у 831-й бригаді тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ (м. Миргород Полтавської обл.) пілотом винищувача Су-27. Брав участь в операції Об’єднаних сил на Сході України. Із жовтня 2021 р. до 24 лютого 2022 р. працював в ІТ-компанії.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) повернувся на службу у 831-шу бригаду тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ (м. Миргород Полтавської обл.). Здійснив 94 бойових вильотів. З вересня 2023 р. обіймав посаду начальника штабу, був першим заступником командира авіаційної ескадрильї. Завдяки його мужності та професіоналізму знищено велику кількість безпілотних літальних апаратів, крилатих ракет, озброєння, авіаційної та наземної ворожої техніки, звільнено значну кількість території України, зокрема о-в Зміїний у Чорному морі. Неодноразово виводив літак з-під удару та перебазовував його на оперативні аеродроми.

Загинув 17.05.2024 р. поблизу с. Металівка Чугуївського р-ну Харківської обл. під час виконання бойового завдання. Був збитий ворожою ракетою. Ціною власного життя знищив усі визначені цілі та врятував побратимів на передньому краї оборони.

Відповідно до Указу Президента України № 491/2024 від 02.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Денису Василюку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» І ступеня (04.12.2023 р.);
• орден «За мужність» ІІ ступеня (13.04.2023 р.);
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (12.07.2022 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (17.06.2022 р.).

Ми втратили не просто льотчика, а й надійного бойового побратима, друга та просто чудову і яскраву людину. Денис Олександрович – справжній професіонал, він любив свою родину, життя, службу і наше українське небо.

– написали на сторінці 831-ї бригади.

30.04.1971 — 08.03.2022

Український військовослужбовець, старший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Батумі (Грузія) у родині військових. З дитинства захоплювався військовою технікою, особливо танками. У середній школі навчався добре, згодом здобув технічну освіту. З 2015 р. проходив службу в ЗСУ. З 2018 р. – був командиром танку в танковому батальйоні 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Обороняв наші позиції в Київській обл.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав участь у боях за м. Київ.

8 березня 2022 р. три танкові екіпажі 14-ї окремої механізованої бригади брали участь у бою за визволення від російських окупантів сел. Макарів Київської обл. З першого пострілу танкістам під командуванням Сергія Васіча вдалося підбити головну машину, інші два танки підтримали вогнем. Піхота почала розбігатися, але виявивши позицію наших танкістів, викликала артилерію. Маневруючи, танк старшого сержанта Васіча зайшов противнику у фланг і вів вогонь осколково-фугасними снарядами. Разом три українські танкові екіпажі у бою знищили шість одиниць ворожої техніки та значну кількість живої сили противника. Ворога було відкинуто і зрештою визволено сел. Макарів. Однак, ворожа протитанкова керована ракета влучила в танк Т-64БВ, яким керував С. Васіч, здетонував боєкомплект. Весь екіпаж у складі командира старшого сержанта Сергія Васіча, солдата Олега Свинчука та старшого солдата Віталія Пархомука загинув у бою.

Указом Президента України №127/2022 від 12.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому сержанту Сергію Васічу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

24.06.1996 — 31.03.2022

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Броди Львівської обл. Випускник Харківського національного університету Повітряних сил ім. Івана Кожедуба. Служив у 16-й окремій бригаді армійської авіації «Броди» бортінженером гелікоптера Мі-8. Брав участь у миротворчій місії у Республіці Конґо. Учасник АТО, ООС.

Під час повномасштабної російсько-української війни продовжив захищати українське небо. Виконував бойові завдання на південному напрямку фронту. 27 лютого 2022 р. здійснив перший рейс в оточене м. Маріуполь Донецької обл. Екіпаж гелікоптера Мі-8 доправив вантаж захисникам та евакуював важкопоранених. 31 березня 2022 р. під час чергового евакуаційного рейсу з Маріуполя Іван Ваховський, інші члени екіпажу – командир Юрій Тимусь і штурман Денис Бадіка, а також поранені українські воїни загинули внаслідок влучання в борт ворожої ракети. Гелікоптер впав поблизу с-ща Рибацьке Донецької обл. Окупанти поховали тіла українських воїнів у с-щі Мангуш Донецької обл. Понад два роки Іван Ваховський вважався зниклим безвісти. Внаслідок обміну його тіло було передано на підконтрольну Україні територію. Після експертизи ДНК був похований у м. Броди Львівської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 851/2024 від 11.12.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Івану Ваховському присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2022 р., посмертно);
• орден Данила Галицького (16.03.2022 р.).

нар. 1986 р.

Український військовослужбовець, підполковник Збройних Сил України. Герой України.

Сергій Вербицький ніс військову службу штурманом бомбардувальника Су-24. На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну здійснив 13 бойових вильотів. За цей час екіпаж встиг завдати ударів ворогу в м. Гостомель на Київщині, а також у Сумській, Чернігівській, Харківській та Донецькій обл. Під час 13-го вильоту на виконання завдання в м. Ізюм на Харківщині в березні 2022 р. його бомбардувальник був підбитий ворогом. Майор Вербицький встиг катапультуватися, але опинився на ворожій території. А його пілот Олексій Коваленко загинув, він посмертно нагороджений званням Героя України.

Згодом виявилося, що у С. Вербицького внаслідок падіння зламане ребро. Три години він ішов мінними полями, щоб дістатися своїх позицій. С. Вербицький проходить реабілітацію і участі в польотах поки що не бере.

Указом Президента України №386/2023 від 08.07.2023 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майору Вербицькому Сергію Сергійовичу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка»

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (2022 р.).

 нар. 1994 р.

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Дніпропетровськ (нині Дніпро). Закінчив Національний гірничий університет та військову кафедру при ньому. Від 2015 р. – керівник Благодійного фонду «Українське серце патріота». У 2017–2019 рр. служив за контрактом у 65-му ракетно-артилерійському арсеналі ЗСУ (м. Балаклія Ізюмського р-ну Харківської обл.).

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну на фронті – командир взводу батареї протитанкових керованих ракет. У березні 2022 р. – командир батареї протитанкових керованих ракет.

Під час звільнення м. Тростянець Сумської обл. керував протитанковими розрахунками, брав участь у стримуванні противника на Ізюмському напрямку. Підрозділи під керівництвом та за особистої участі капітана Вергуна ліквідували значну кількість ворожої техніки.

Наразі капітан Вергун є заступником командира роти ударних безпілотників, яка входить до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Указом Президента України №172/2023 від 21.03.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», капітану Іллі Вергуну присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького III ступеня (21.06.2022 р.).

нар. 08.09.1989 

Український військовослужбовець, майор ЗСУ. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України.

Народився в сел. Муровані Курилівці Вінницької обл.

З 2014 р. – учасник російсько-української війни. Бойовий шлях ропочав з оточення українськими військами м. Слов’янськ Донецької обл. У 2015 р. Кирило Верес разом з генерал-майором Віктором Ніколюком затримав кадрових офіцерів російського ГРУ Єрофєєва та Алєксандрова.

К. Верес – командир бойової групи «К-2» 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана І. Мазепи. Назва підрозділу К2 походить від імені та по батькові Вереса. У березні 2022 р. він організував оборону м. Мар’їнка Донецької обл. і зупинив просування російських військ на південно-східній околиці міста.

К. Верес став першим українцем, якому одночасно присвоєно звання Героя України та він є повним лицарем ордена Богдана Хмельницького.

Відповідно до Указу Президента України № 209/2022 від 04.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Кирилу Вересу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• Хрест бойових заслуг (04.12.2023 р.);
• орден Богдана Хмельницького І ступеня (13.10.2020 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (10.10.2019 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (10.04.2017 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (23.08.2018 р.);
• орден «Народний Герой України» (13.10.2015 р.).

19.04.1995 — 22.06.2022 

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ (посмертно). Герой України (посмертно).

Народився в м. Звягель Житомирської обл. в сім’ї військовослужбовця. З дитинства мріяв стати військовим. У 2016 р. закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Відразу потрапив на передову. Спершу воював на волноваському напрямку, а наприкінці січня 2017 р. підрозділ під командуванням Верхогляда захищав Україну на території авдіївської промзони.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну А. Верхогляд організовував оборону поблизу с. Гоголів на Київщині, яку противник не зміг прорвати і відступив. У березні 2022 р. керував оборонними боями поблизу с. Русанів Броварського р-ну Київської обл. Проявив неординарність мислення під час знищення ворожої техніки, уміло використовував новітні технології та сучасні методи ведення війни. Завдяки його діям була знищена велика кількість одиниць бронетехніки та особового складу ворога, зупинено просування військ противника в напрямку м. Київ.

22 червня 2022 р. майор Верхогляд особисто повів зведену штурмову групу для відновлення втрачених позицій неподалік с. Вершина Бахмутського р-ну на Донеччині. Під час бою захопив радіостанцію загону ПВК «Вагнер». Під його керівництвом було знищено противника, який закріпився на позиціях та відновлено передній край оборони. Повертаючись до командно-спостережного пункту, щоб передати захоплену радіостанцію та пораненого військовослужбовця, А. Верхогляд потрапив у вогневу засідку противника. Загинув у бою від кульового поранення.

Указом Президента України №855/2022 від 11.12.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Андрію Верхогляду присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (26.03.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (01.02.2017 р.);
• орден «Народний Герой України» (14.09.2017 р.).

нар. 13.10.1993 

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України.

Народився в м. Березівка Одеської обл. У 2015 р. закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. Після завершення навчання служить у 156-му зенітному ракетному полку імені Максима Кривоноса. Виконував завдання щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України в ході АТО та ООС. Від 2021 р. – на посаді заступника командира-начальника штабу полка.

24 лютого 2022 р. безпосередньо командував розрахунком зенітно-ракетного комплексу «Бук», що захищав м. Київ від повітряних атак ворога. Під час оборони столиці майору Володимиру Весніну разом із побратимами вдалося уразити понад 100 повітряних цілей. У подальшому успішно виконував завдання із протиповітряної оборони на території Херсонської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 828/2022 від 05.12.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», підполковнику Володимиру Весніну присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького І ступеня (06.09.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (28.04.2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (14.03.2022 р.).

Український військовослужбовець, полковник. Герой України.

Дитячі та юнацькі роки минули в м. Ізмаїл Одеської обл. Спочатку здобув спеціальність інженера-будівельника, потім навчався в Одеській юридичній академії. Служив у Східному оперативно-територіальному об’єднанні Національної гвардії України. Брав участь в антитерористичній операції на Сході України. У 2017 р. звільнився в запас за станом здоров’я.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) продовжив виконувати бойові завдання. Від січня 2023 р. – командир 15-ї бригади оперативного призначення ім. Героя України лейтенанта Б. Завади Національної гвардії України. Був одним із командирів оборони українських земель вздовж річки Сіверський Донець. У 2022 р. завдяки його професійності було зупинено ворога в напрямках м. Запоріжжя та м. Оріхів Пологівського р-ну Запорізької обл. У жовтні 2023 р. підрозділу під командуванням Д. Власенка вдалося просунутися майже на 3 км вглиб фронту, захопити в полон окупантів і трофейну зброю, знищити склади боєприпасів та техніку ворога. Наприкінці того ж року він вдало організував відбиття штурму українських позицій у Запорізькій обл. та, ризикуючи життям, під щільним вогнем противника прорвався до 2-х поранених українських воїнів і успішно їх евакуював.

Відповідно до Указу Президента України № 172/2024 від 25.03.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», полковнику Дмитру Власенку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (28.09.2023 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (24.05.2022 р.);
• орден Данила Галицького (20.06.2014 р.).

1983 — 11.10.2023

Український військовослужбовець, старший солдат. Герой України (посмертно).

Народився в м. Нововолинськ Володимирського р-ну Волинської обл. Після закінчення строкової служби, у 21 рік вирішив виконувати миротворчу місію в Іраку. Був там двічі. Мав псевдо «Пуля».

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) став на захист Батьківщини у складі 100-ї окремої бригади територіальної оборони. У 2023 р. виконував бойові завдання на Лиманському напрямку (м. Лиман Краматорський р-н Донецької обл.). Загинув 11 жовтня 2023 р. внаслідок артобстрілу під час відбиття російського наступу в Луганській обл.

Відповідно до Указу Президента України № 387/2024 від 28.06.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому солдату Андрію Вовку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

29.01.1991 — 18.08.2022

Український військовослужбовець, молодший сержант Збройних Сил України. Герой України (посмертно).

Народився в с. Бережниця Дубровицького р-ну (з 2020 р. – Дубровицької міської громади Сарненського р-ну) Рівненської обл. У 2008 р. закінчив Бережницьку загальноосвітню школу I–III ступенів та вступив до Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, який закінчив у 2013 р. У 2016 р. підписав контракт із ЗСУ та пішов служити старшим солдатом у 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького. Був учасником бойових дій на Сході України.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну перебував на передовій. Загинув молодший сержант 18 серпня 2022 р. під час штурму позицій ЗСУ військами РФ поблизу с. Курульки у Барвінківській міській громаді Ізюмського р-ну на Харківщині.

Указом Президента України № 650/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Роману Вовчику присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• медаль «За участь в боях “Світлодарська дуга”»;
• медаль «За оборону Попасної»;
• відзнака командувача ООС «За звитягу та вірність».

Рішенням Звягельської міської ради №886 від 01.06.2023 р. Роману Вовчику присвоєно звання «Почесний громадянин міста Звягеля» (посмертно).

нар. 31.05.1995 

Український військовослужбовець, старший сержант ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Вірівка Звягельського р-ну Житомирської обл. У 2012 р. закінчив Центр професійно-технічної освіти м. Житомир за професією «Електрогазозварник. Водій категорії В, С», отримав диплом з відзнакою.

З 2014 р. став на захист України. Повномасштабне вторгнення військ РФ в Україну зустрів як командир десантно-штурмового взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Саме він під час звільнення українських територій командує передовою штурмовою групою.

Брав участь у деокупації сіл Олександрівка, Коровій Яр, Шандриголове на Донеччині. Неодноразово проявляв себе під час оборони населених пунктів на Харківщині та Донеччині – керував особовим складом штурмових загонів, знищував техніку та живу силу ворога, надавав домедичну допомогу побратимам. Під його командуванням бригадою було знищено 90% особового складу ворога та один танк. Незважаючи на переважаючу кількість противника, військовим вдалось відтіснити ворога. Це забезпечило сприятливі умови для просування інших підрозділів. У жовтні 2022 р. під час ближнього бою та обстрілу з танка зазнав важкого поранення, але вже в січні 2023 р. повернувся на службу та взяв на себе навчання й злагодження молодих бійців. Згодом брав активну участь у відбитті наступу в Серебрянському лісі (Луганська обл.).

Відповідно до Указу Президента України № 764/2023 від 20.11.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», старшому сержанту Андрію Водоп’янчуку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (20.06.2016 р.).

нар. 31.01.1992 

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Полтава. Випускник Кременчуцького військового ліцею (2009 р.). У 2013 р. закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після завершення навчання служив у 501-му окремому батальйоні морської піхоти ВМС України. У 2014 р., не зрадивши військовій присязі, залишив окупований Росією Крим та продовжив службу у 1-й бригаді морської піхоти імені Костянтина Ольшанського в м. Миколаїв. Згодом служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Брав безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході АТО та ООС.

Від першого дня повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну у складі сил оборони м. Маріуполь Донецької обл. 13 квітня 2022 р. частина військовослужбовців 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського під командуванням майора Сергія Волинського прорвала кільце ворожого оточення та з’єдналася із військовослужбовцями полку «Азов» на території металургійного комбінату «Азовсталь». Від 18 квітня 2022 р. майор Сергій Волинський виконував обов’язки командира бригади. Неодноразово звертався до світових лідерів (Папи Римського Франциска, Президента Турецької Республіки Реджепа Тайїп Ердогана, прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона) щодо сприяння в евакуації з Маріуполя цивільного населення.

20 травня 2022 р. останнім із захисників Маріуполя вийшов з території «Азовсталі». До 21 вересня 2022 р. перебував у російському полоні. Згодом був інтернований на території Турецької Республіки, а 8 липня 2023 р. повернувся в Україну.

З ініціативи Сергія Волинського заснований благодійний фонд «Сталеві», метою якого є підтримка та допомога морським піхотинцям України, як тим, що служать, так і тим, що потрапили в полон, зазнали поранень.

Відповідно до Указу Президента України № 683/2022 від 01.10.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, вірність військовій присязі», майору Сергію Волинському присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького III ступеня (03.05.2022 р.);
• орден «За мужність» III ступеня (25.12.2015 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (02.07.2020 р.);
• відзнака «За участь в антитерористичній операції».

29.07.1999 — 03.03.2022

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Ізюм Харківської обл. У лавах ЗСУ від 2019 р. Проходив службу на посаді фельдшера у 66-му Військовому мобільному шпиталі (м. Покровськ Донецької обл.). Від 2020 р. навчався на заочному відділенні факультету комп’ютерно-інформаційних технологій та автоматизації Донецького національного технічного університету (від 2014 р. у м. Покровськ Донецької обл.).

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав безпосередню участь у рятуванні та наданні медичної допомоги українським військовослужбовцям. Загинув 3 березня 2022 р. поблизу сел. Зачатівка Волноваського р-ну Донецької обл. під час евакуації поранених.

Відповідно до Указу Президента України № 122/2022 від 10.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», молодшому сержанту Євгенію Волкову присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

20.06.1995 — 07.03.2022

Український військовослужбовець, майор Державної прикордонної служби України. Герой України (посмертно).

Народився в с. Бересток Тернопільської обл. Випускник Національної академії Державної прикордонної служби ім. Богдана Хмельницького (м. Хмельницький). Служив у Північному регіональному управлінні. Учасник ООС.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну підрозділ І. Волочія зустрів ворога на лінії розмежування поблизу м. Мар’янка Донецької обл. Згодом його перекинули в Харківську область. Мобільна група прикордонників стримувала спробу противника переправитися через канал Дніпро–Донбас. Молодий офіцер вміло і професійно керував діями підлеглих з метою нанесення ворогу максимальних втрат і збереження життя та здоров’я своїх бійців. Злагоджені дії українських воїнів під час маневреної оборони дали гідний результат: противник зазнав значних втрат у живій силі та техніці, подальше його просування було заблоковане. Під час бою поблизу с. Грушуваха Харківської обл. І. Волочій був смертельно поранений внаслідок розриву уламково-фугасного снаряду, випущеного з танка окупантів.

Відповідно до Указу Президента України № 544/2023 від 28.08.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Івану Волочію присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (17.03.2022 р.).

нар. 1990 р.

Український воєначальник, полковник ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Верхівцеве Верхньодніпровського (нині Камʼянського) р-ну Дніпропетровської обл. Учасник АТО/ООС. Служив у лавах 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади, 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади, 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Під час повномасштабної російсько-української війни продовжував виконувати бойові завдання. З 2024 р. очолив 82-гу окрему Буковинську десантно-штурмову бригаду. Бойовий підрозділ під командуванням Дмитра Волошина вів успішні бойові дії поблизу м. Вовчанськ Харківської обл. Наступальні дії російських військ на цьому напрямку вдалося зупинити. Від серпня 2024 р. бригада Волошина вела бойові дії в Курській області – ефективно знищувала живу силу й військову техніку противника.

Відповідно до Указу Президента України № 645/2024 від 30.09.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», полковнику Дмитру Волошину присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (2022 р.);
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2014 р.).

нар. 02.02.1994

Український військовослужбовець, майор ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Кременчук Полтавської обл. Випускник Кременчуцького військового ліцею (2011 р.). У 2015 р. закінчив із відзнакою Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. Після завершення навчання продовжив службу у 204-й Севастопольській бригаді тактичної авіації, що від 2015 р. дислокувалася в м. Луцьк. Брав безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході АТО, ООС.

2017 р. визнаний найкращим молодим льотчиком повітряного командування «Південь». 2020 р. льотний екіпаж під командуванням Вадима Ворошилова за підсумками льотних змагань визнаний «Найкращим екіпажем винищувальної авіації Повітряних Сил України». У 2021 р. у зв’язку із завершенням терміну військового контракту Вадим Ворошилов звільнився з лав ЗСУ.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну повернувся на військову службу. Успішно виконував бойові завдання щодо захисту повітряного простору України у Житомирській, Харківській та Херсонській областях. На бойовому рахунку майора Вадима Ворошилова – 2 крилаті ракети, 5 дронів-камікадзе «Shahed 136».

12 жовтня 2022 р. літак МіГ-29, керований Вадимом Ворошиловим, був пошкоджений у небі над Вінниччиною. Попри ризик загибелі льотчик зробив усе, щоб унеможливити падіння бойової машини на житлові квартали м. Вінниця та лише після цього катапультувався.

Відповідно до Указу Президента України № 829/2022 від 05.12.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», майору Вадиму Ворошилову присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (08.08.2022 р.).

06.05.1967 — 09.03.2023

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Конотоп Сумської обл. Після закінчення конотопської середньої школи № 5 проходив строкову службу в прикордонних військах Радянської армії. Випускник Національного транспортного університету (м. Київ), здобув дипломи за спеціальностями «інженер-будівельник автомобільних доріг» (1992 р.) і «економіка підприємства та правознавство» (1996 р.). Працював інженером, згодом – у банківській сфері, був успішним комерсантом – засновником і акціонером кількох кампаній. Мав хобі – мисливство (їздив на полювання навіть у Монголію), рибна ловля (рибалив у Норвегії); останнім часом захоплювався байкерством.

Під час повномасштабної російсько-української війни добровільно долучився до лав ЗСУ. У званні старшого солдата був зарахований оператором-розвідником до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ. У березні 2022 р. виконував бойові завдання на 51-му кілометрі автомобільної траси Київ–Житомир. Поблизу с-ща Макарів Київської обл. залишився сам-на-сам із танками противника, що йшли в наступ, проте, незважаючи на високий ризик втратити життя, не відступив із позиції та зміг передати точні координати ворога, що дозволило підрозділу провести вдалу операцію.

У квітні 2022 р. переведений до новоствореної 46-ї аеромобільної бригади, де служив снайпером розвідувального відділення; із жовтня 2022 р. виконував обов’язки командира розвідувального взводу. Брав участь у боях зі звільнення Херсонської обл., зокрема вздовж річки Інгулець поблизу с-ща Березнегувате Миколаївської обл., селищ Давидів Брід і Білогірка Херсонської обл. Від грудня 2022 р. воював у Донецькій обл.: обороняв міста Краматорськ, Добропілля, Бахмут, Соледар та їхні передмістя. У м. Бахмут зазнав поранення середньої тяжкості, але вже за тиждень повернувся на передову. Завдяки мужності та професіоналізму Юрія Гапоненка, вмілому керівництву підрозділом і стратегічному плануванню в Соледарі було знищено велику кількість бійців російської приватної військової компанії «Вагнер». Його виважені дії сприяли можливості невеликими силами розвідувального взводу давати гідний опір ворогу, що переважав кількісно, та уникати оточення свого батальйону й суміжних українських підрозділів. 2 лютого 2023 р. поблизу м. Бахмут Юрій отримав тяжке поранення. Незважаючи на проведені необхідні медичні заходи, життя воїна не вдалося врятувати.

Відповідно до Указу Президента України № 571/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Юрію Гапоненку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІ ступеня (26.07.2023 р., посмертно);
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (05.05.2022 р.).

02.07.2002 — 16.03.2022

Український військовослужбовець. Герой України (посмертно).

Народився в сел. Губиниха Дніпропетровської обл. Закінчив 9 класів Губиниської ЗОШ № 2, Перещипинський професійний ліцей (за спеціальністю «Робітник фермерського господарства»). Із 2021 р. — у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Пройшов курс підготовки в навчальному центрі, став оператором протитанкового ракетного комплексу протитанкового взводу механізованого батальйону (позивний «Малой»).

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну взяв участь у відсічі збройної агресії ворога. За допомогою ПТРК «Корсар» знищив близько десяти бойових машин противника. 16 березня 2022 р. взяв участь у спеціальній операції з метою виявлення ворожої позиції. У складі розвідувальної групи разом з побратимом потрапив у полон. 24 березня 2022 р. українські війська, звільнивши с. Гусарівку Харківської обл., виявили там залишки близько 60 одиниць російської військової техніки та сліди численних воєнних злочинів, зокрема руйнувань, пограбувань і вбивств. Наступного дня на одній з вулиць села було знайдено тіло вбитого пострілами у голову українського військовослужбовця зі слідами тортур. За характерними татуюваннями командир взводу впізнав солдата Гарбуза.

Відповідно до Указу Президента України № 237/2022 від 13.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», солдату Руслану Гарбузу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

20.07.1984 — 06.03.2022

Український військовослужбовець, полковник (посмертно) Державної прикордонної служби України. Учасник АТО/ООС. Герой України (посмертно).

Народився в с. Баворів, нині Великогаївської громади Тернопільського р-ну Тернопільської обл. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України (2005 р.), Луганський державний університет ім. Т. Шевченка. Звільнився з лав ЗСУ у званні майора.

У 2014 р. під час проходження служби в 25-му прикордонному загоні Державної прикордонної служби України забезпечував проведення АТО в районі м. Лисичанськ на Луганщині. Проходив службу на посаді заступника начальника 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України.

Протягом 24.02 – 06.03. 2022 р. – офіцер у складі зведеної групи прикордонної комендатури швидкого реагування «Новопсков» спільно з підрозділами Збройних сил України виконував військовий обов’язок у районі бойових дій – прикордонні Луганської обл. (міста Старобільськ та Кремінна).

06.03.2022 р. під час виконання бойового завдання на південно-східній околиці населеного пункту Житлівка, зведена група від прикордонної комендатури швидкого реагування «Новопсков» на чолі з полковником Романом Гахом висунулась у район залізничної колії з метою блокування просування військ противника. Підрозділ прикордонників першим став до бою. Утримання оборони на визначеному рубежі проводилося під щільним вогнем противника зі стрілецької, великокаліберної зброї та мінометів. Полковник Гах понад шість годин вміло керував зведеним прикордонним підрозділом та утримував визначений рубіж.

Унаслідок ворожої кулеметної черги Роман Гах отримав важкі поранення. Побратими намагалися евакуювати офіцера в укриття, але в той момент окупанти знову розпочали мінометний обстріл позицій оборони. Одна з мін розірвалася в безпосередній близькості до полковника Романа Гаха та підполковника Віталія Власенка. Через щільний вогонь противника подальші спроби підійти до місця перебування офіцерів були марними. Зведена група змушена була відступити на запасний рубіж.

Похований 11.03.2022 р. в рідному селі. У нього залишилася дружина та двоє синів.

Відповідно до Указу Президента України № 893/2022 від 27.12.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, вірність військовій присязі», полковнику Роману Гаху присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького III ступеня (17.03.2022 р.);
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2018 р.);
• нагрудний знак «За мужність в охороні державного кордону» (2015 р.);
• нагрудний знак «Відмінний прикордонник» (2016 р.);
• відзнака Командувача об’єднаних сил «Козацький Хрест» ІІІ ступеня (2020 р.);
• почесний нагрудний знак «За заслуги перед Збройними Силами України» (2021 р.);
• знак пошани «Захиснику Луганщини» (2021 р.).

16.11.1988 — 08.09.2022

Український військовослужбовець, майор Національного антикорупційного бюро України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Київ. Навчався в гімназії №59. У 2010 р. закінчив Університет «КРОК» за спеціальністю «Управління фінансово-економічною безпекою». Тривалий час служив в органах Служби безпеки України. У 2017 р. перейшов на службу до новоствореного Управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро України. Виконував завдання під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну у лютому 2022 р. продовжував відстоювати суверенітет і територіальну цілісність України. Загинув 8 вересня 2022 р. в бою проти російських окупантів біля с. Тернові Поди Миколаївської обл.

У загиблого залишилися дружина та батьки.

Відповідно до Указу Президента України від № 700/2022 14.10.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», майору Івану Гвоздєву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Український військовослужбовець, головний сержант територіальної оборони. Герой України.

Учасник АТО, ООС. Розпочав службу в окремій механізованій бригаді ім. кошового отамана Івана Сірка, продовжив у лавах 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Виконував бойові завдання біля Донецького аеропорту, поблизу м. Авдіївка та м. Волноваха Донецької обл. Сергій неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації, зокрема, за участі іноземних інструкторів. Проте восени 2021 р. повернувся до цивільного життя, працював ветеринаром.

Під час повномасштабної російсько-української війни служить в окремій бригаді територіальної оборони. Продовжує готувати особовий склад – тренує бійців на полігонах і в підвалах. Разом зі своїми побратимами постійно перебуває на полі бою. Групи під командуванням С. Гвоздя неодноразово відбивали ворожі штурми в Донецькій обл. Завдяки його влучним пострілам та ефективному керуванню дронами окупанти зазнали значних втрат у техніці та живій силі. С. Гвоздь неодноразово бував поранений; попри загрозу своєму життю, рятував побратимів.

Відповідно до Указу Президента України № 232/2024 від 18.04.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», головному сержанту Сергію Гвоздю присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (28.12.2022 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (10.10.2019 р.).

09.01.1972 — 08.03.2022

Український військовослужбовець, льотчик, полковник, командир вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації (ОБрАА) Сухопутних військ Збройних Сил України. Герой України (посмертно).

Народився в сел. Гвардійське АР Крим. У 9–10 класах відвідував «Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту», де разом з інструктором почав літати на військовому навчально-тренувальному літаку L-29, пізніше сам сідав за штурвал. Після строкової служби протягом 1992–1995 рр. навчався в Кременчуцькому льотному училищі, де здобув професію вертолітника. У званні молодшого лейтенанта пішов служити в одну з військових частин поблизу м. Одеса. Менш ніж за три роки її розформували й Гегечкорі перевели в м. Херсон до вертолітної ескадрильї 11-ї ОБрАА Сухопутних військ ЗСУ.

За штурвалом вертольоту провів понад 20 років. До 2014 р. неодноразово виконував обов’язки у складі українського контингенту місії ООН в Ліберії, Сьєрра-Леоне, проходив службу в пошуковій бригаді. З 2014 р. виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС, доставляв вантажі та евакуйовував поранених. Виконував бойові завдання в містах Дебальцевому, Волновасі, Амвросіївці та інших.

Служив командиром вертолітної ескадрильї 11-ї ОБрАА Сухопутних військ Збройних Сил України. Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну літав у київському напрямку, атакуючи ворожі колони. Здійснював по декілька вильотів на день.

8 березня 2022 р. вилетів на виконання бойового завдання, але окупанти поцілили в його вертоліт з ПЗРК, внаслідок чого він розбився поблизу с. Бервиця Броварського р-ну Київської обл.

8 квітня 2022 р. Олег Гегечкорі похований на Свіштовському кладовищі в м. Кременчук Полтавської обл. У нього залишилися дружина та двоє дітей.

Відповідно до Указу Президента України № 322/2022 від 08.05.2022 р., «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Олегу Гегечкорі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» II ступеня (14.03.2022 р.);
• орден «За мужність» IIІ ступеня (12.12.2016 р.).

У жовтні 2022 р. вулицю 1905 року в м. Кременчук перейменовано на вулицю Олега Гегечкорі.

нар. 10.11.1995

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Жуки Кременчуцького р-ну Полтавської обл. Закінчив Кременчуцьку гімназію № 8 (2013 р.) та Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (2019 р.). З 2019 р. служить у 40-й бригаді тактичної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Опанував літаки ХАЗ-30, Л-39, МІГ-29.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну здійснив значну кількість бойових вильотів для винищувально-авіаційного прикриття м. Києва, Київської обл. та України загалом. 26 лютого 2022 р. збив над м. Кропивницький ворожий військово-транспортний літак Іл-76, завдяки чому було зірвано спробу висадки російського десанту в кількості до 150 осіб із озброєнням. За цей вчинок пілота одним із перших після початку повномасштабного вторгнення було відзначено званням «Герой України». Із липня 2022 р. – командир авіаційної ланки.

Відповідно до Указу Президента України № 78/2022 від 28.02.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Андрію Герусу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

З вересня 2022 р. – Почесний громадянин м. Кременчука.

22.01.1985 — 15.05.2023

Український військовослужбовець, солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Мощаниця Рівненської обл. Після закінчення середньої школи навчався в Острозькому вищому професійному училищі. Після проходження строкової служби працював охоронцем на військових складах у с. Цвітоха Хмельницької обл. З 2017 р. брав участь в АТО на Сході України. З 2019 р. працював на будівництві в м. Бровари Київської обл.

Від початку повномасштабної російсько-української війни добровільно приєднався до лав ЗСУ. Служив солдатом у 110-й окремій механізованій бригаді ім. генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ ЗСУ. Знищив значну кількість особового складу й техніки противника, завдяки чому на той момент зупинилося просування російських окупантів. Загинув під час ворожого обстрілу поблизу м. Авдіївка на Донеччині.

Відповідно до Указу Президента України № 274/2024 від 06.05.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдату Юрію Гілянчуку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

03.10.1970 — 24.11.2022

Український військовослужбовець, капітан 93-ї окремої механізованої бригади (ОМБр) «Холодний Яр». Герой України (посмертно).

Народився в м. Охтирка Сумської обл. З 2014 р. як доброволець брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України, від солдата дослужився до капітана.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну капітан Валерій Глєбов захищав м. Охтирку, брав участь у звільненні м. Тростянець. Обіймав посаду командира роти 93-ї ОМБр «Холодний Яр», воював поблизу м. Ізюм на Харківщині. Разом із військовослужбовцями батальйону рота, якою командував Валерій Глєбов, вела тижневий бій за важливе перехрестя перед м. Бахмут, тримаючи його оборону.

Загинув 24.11.2022 р. від мінометного обстрілу російських окупантів поблизу с. Підгороднє Соледарської міської громади Бахмутського р-ну Донецької обл. Похований у рідній Охтирці.

Відповідно до Указу Президента України № 263/2023 від 05.05.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», капітану Валерію Глєбову присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (31.10.2022 р.);
• медаль «Захиснику Вітчизни» (13.03.2022 р.).

06.10.1998 — 29.06.2023

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Боровківка Дніпропетровської обл. Від 2018 р. служив у ЗСУ, спочатку в 50-му окремому ремонтно-відновлюваному полку, пізніше був переведений у розвідувальний батальйон.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну перебував на передовій. Командував 5-ю групою роти спеціальної розвідки. Неодноразово виявляв мужність і винахідливість під час розвідувальних операцій. Загинув, виконуючи бойове завдання поблизу с. Чуйківка Сумської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 653/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», молодшому сержанту Євгену Глобі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 2003 р.

Український військовослужбовець, солдат Національної гвардії України. Герой України.

Народився в Івано-Франківській обл. З 2021 р. проходив строкову військову службу в НГУ. Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну бере безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. 29 квітня 2022 р. поблизу с. Новокарлівка Пологівського р-ну Запорізької обл. за допомогою переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла» влучним пострілом знищив ворожий літак Су-25. Загалом до кінця травня 2022 р. солдат Роман Гломба знищив ще три російські літаки Су-25, які намагалися наносити повітряні удари по населеним пунктам Запорізької обл.

Відповідно до Указу Президента України № 428/2022 від 20.06.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», солдату Роману Гломбі присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» III ступеня (24.05.2022 р.).

нар. 27.05.1985

Український військовослужбовець, підполковник НГУ. Герой України.

Народився в с. Березівка Полтавського р-ну Полтавської обл. Закінчив Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою (2002 р.), Військовий інститут ракетних військ та артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського університету (2007 р.), Національний університет оборони України ім. І. Черняховського (2022 р.).

Служив у ЗСУ, в артилерії, на системах залпового вогню «Смерч». З 2014 р. виконував завдання у Донецькій і Луганській областях, обіймав посади від командира взводу до командира дивізіону.

У 2018 р. перевівся до лав Національної Гвардії України, де керує артилерійським підрозділом бригади швидкого реагування. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

Повномасштабну війну зустрів під Сєвєродонецьком, де й виконував бойові завдання. Відзначився під час боїв у лютому–березні 2022 р. на території Луганської обл. 25 лютого під час наступу російських військ на м. Сєвєродонецьк гаубична артилерійська батарея під командуванням Олега Голінея поблизу сел. Трьохізбенка Щастинського р-ну знищила близько 30 осіб, танки Т-72 та БМП. Потім він забезпечив виведення з оточення особового складу своєї батальйонної тактичної групи, а також військовослужбовців інших частин НГУ. 3 березня поблизу м. Рубіжне його підрозділ знищив 2 російські самохідні артилерійські установки, 7 березня поблизу с. Воєводівка – колону російської техніки, 15 березня поблизу с. Смолянинове – 5 вантажівок, 10 одиниць автомобільної техніки, 4 паливозаправники та 2 БМП противника, 17 березня поблизу с. Кудряшівка (усі – Сєвєродонецького р-ну) – близько 20 одиниць автомобільної техніки. 18 березня артилеристи Олега Голінея ліквідували командний пункт ворога, пункт забезпечення та склад боєприпасів військ РФ.

Відповідно до Указу Президента України № 424/2022 від 17.06.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», підполковнику Олегу Голінею присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

нар. 1988 р. 

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ, командир 24-ї механізованої бригади (2023 р.), командир 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону (2022 р.). Герой України.

Народився в с. Новоселиця Попільнянського (нині Житомирського) р-ну Житомирської обл. Виконував бойові завдання у зоні проведення АТО та ООС на Сході України.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення військ РФ в Україну відзначився під час боїв у лютому–березні 2022 р. на території Луганської обл. Завдяки організованій ним вмілій обороні рубежів вдалося зупинити наступ переважаючих сил противника в напрямку сел. Красноріченське Сватівського р-ну – м. Кремінна. За підрахунками, загалом ворог втратив на цьому напрямку: особового складу – близько 600 осіб, бойових броньованих машин – 55, танків – 18, автомобільної техніки – 71 одиницю.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», підполковнику Івану Голішевському присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІ (08.12.2023 р.) та III (27.05.2022 р.) ступенів.

нар. 1997 р.

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України.

Народився в сел. Макарів Київської обл. Служить у 79-й десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Під час повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну у лютому 2023 р. він запобіг штурмовому маневру противника: виявив у лісосмузі ворожий танк і знищив його за допомогою протитанкового ракетного комплексу (ПТРК) «Javelin». Він один з перших знищив новітній російський танк Т-90М «Прорив». Пізніше, під час спроби ворожого наступу на с. Побєда Донецької обл., вщент спалив 7 одиниць бронетехніки разом з екіпажем та ще 7 машин пошкодив, чим зірвав наступ і змусив противника відійти. Загалом росіяни безповоротно втратили близько 10 одиниць бронетехніки. Це були танки та БМП-3.

Відповідно до Указу Президента України № 765/2023 від 20.11.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», молодшому сержанту Андрію Головку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

06.05.1984 — 14.03.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант, командир 2-ї бойової групи спеціального призначення (водолазної) окремого загону спецпризначення (ОЗСП) «Омега» НГУ. Герой України (посмертно).

Народився на Херсонщині, але свою юність провів у м. Дубровиця на Рівненщині. Закінчив Дубровицьку загальноосвітню школу № 2 (2001 р.) та Національну академію внутрішніх справ (2015 р.).

Служив за контрактом у підрозділі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Згодом був командиром групи ОЗСП «Омега» Північного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Від серпня 2014 р. – учасник антитерористичної операції на Сході України та операції Об’єднаних сил.

Під час широкомасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав участь в обороні аеропорту «Київ». Підрозділ під керівництвом старшого лейтенанта Головка завадив диверсійним розвідувальним групам (ДРГ) противника створити плацдарм для висадки ворожого десанту. Спільно з іншими загонами утримували позиції протягом 9 діб.

Від 4 березня 2022 р. спецпризначенці загону під командуванням Головка виконуючи військові операції в населених пунктах Вишгородського р-ну Київської обл. перешкоджали просуванню ворога в напрямку м. Київ, знищуючи ДРГ та переправи через річки.

14 березня 2022 р. підрозділ В. Головка потрапив у вогневу засідку, проте успішно знищив ворожий десант. Під час бою з основним угрупованням противника В. Головко запобіг оточенню і не допустив нової висадки ворожого десанту.

Під час надання першої медичної допомоги пораненим військовий прикрив собою побратима від ворожої гранати, отримав поранення, але зумів винести товариша з поля бою до евакуаційного автомобіля. Головко та ще два бійці загинули на полі бою від влучання з ручного протитанкового гранатомета в автомобіль.

Похований 24 березня 2022 р. на Новому кладовищі м. Дубровиця.

Відповідно до Указу Президента України № 251/2022 від 17.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», старшому лейтенанту НГУ Віктору Головку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 2003 р. 

Український військовослужбовець, молодший сержант. Герой України.

Народився в с. Велика Круча Лубенського р-ну Полтавської обл.

На початок повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) навчався на другому курсі Національного університету фізичного виховання і спорту (м. Київ). У жовтні 2022 р. добровольцем вступив до лав Сухопутних військ Збройних сил України. Служить на посаді командира відділення-оператора 5-ї батареї протитанкових керованих ракет 209-го окремого протитанкового дивізіону у складі 43-ї окремої артилерійської бригади. Відзначився як командир протитанкового розрахунку відділення – особисто знищив 30 МТ-ЛБ, 15 БМП і 15 танків.

Відповідно до Указу Президента України № 517/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Андрію Головні присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» III ступеня (2023 р.).

12.01.1996 — 05.06.2023

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Дебеславці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Рано втратив матір, допомагав батькові у вихованні сестри-інваліда. Після закінчення школи здобув фах автомеханіка в Коломийському індустріально-педагогічному коледжі. Потім вступив до Тернопільського національного університету імені В. Гнатюка. Пройшов строкову військову службу. Працював на будівництві, ремонтував квартири й будинки.

Після початку повномасштабної російсько-української війни став на захист Батьківщини. Служив у 109-му батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Сухопутних військ ЗСУ. Мав позивний «Батько». Завдяки його мужності та професіоналізму зупинено вороже просування, знищено кілька одиниць бронетехніки та близько 50 окупантів. Був поранений, але після відновлення продовжував захищати Україну. Загинув внаслідок отриманого осколкового поранення під час штурму ворожих позицій на Бахмутському напрямку, поблизу с. Яковлівка Донецької обл.

Відповідно до Указу Президента України № 820/2024 від 05.12.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Івану Голубці присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

18.11.1997 — 19.10.2023

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Володимир Волинської обл. Здобував освіту в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів); перервав навчання через початок повномасштабної російсько-української війни. Молодий курсант був відправлений на фронт захищати Донецьку область. Служив у 110-й окремій механізованій бригаді ім. генерал-хорунжого Марка Безручка поблизу м. Авдіївка.

На початку травня 2022 р. під час виконання бойового завдання біля с. Троїцьке Донецької обл. був контужений, проте зумів вивести з оточення побратимів.

19 жовтня 2023 р. під шквалом ворожих обстрілів виїхав до поранених бійців. Під час транспортування важкопораненого побратима до евакуаційної машини В. Голядинець загинув.

Відповідно до Указу Президента України № 275/2024 від 06.05.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Володимиру Голядинцю присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: медаль «За оборону рідної держави» (2022 р.).

23.01.1992 — 06.02.2024

Український військовослужбовець, капітан. Герой України (посмертно).

Народився в м. Олександрія Олександрійського р-ну Кіровоградської обл. Після закінчення дев’яти класів ЗОШ, вступив до Олександрійського професійного ліцею за фахом «Ремонт автомобілів». Після завершення навчання у 2011 р. був призваний до проходження строкової служби в 79-й окремій аеромобільній бригаді (м. Миколаїв). Після демобілізації вступив до Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтв. Грав на гітарі, вивчав фінську мову. У 2015 р. вступив до лав ЗСУ за контрактом. Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. Мав псевдо «Фін». У 2020 р. закінчив Одеську військову академію за спеціальністю «Військове управління підрозділами десантно-штурмових військ», отримав звання лейтенанта.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) – у відсічі збройної агресії. Командир 3-ї аеромобільної роти 8-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ капітан Іван Гончаренко брав активну участь в обороні населених пунктів Щастя, Геївка, Рубіжне, Кремінна, Сєверодонецьк, Білогорівка Луганської обл. та Богородичне, Долина і Святогірськ Донецької обл.

Двічі був поранений, але від евакуації постійно відмовлявся та залишався на позиціях разом зі своїм підрозділом. Неодноразово потрапляв під артилерійські обстріли російських окупантів, попри це продовжував успішно керувати діями підрозділу під час оточення сел. Біловодськ Луганської обл. Під час боїв у містах Рубіжне та Сєверодонецьк Луганської обл., Іван Гончаренко наніс противнику великі втрати, чим не допустив прориву окупантами лінії оборони українських підрозділів, вміло коригував артилерійськими обстрілами по противнику, зберігши життя та здоров’я власному особовому складу.

Давав гідну відсіч російським окупантам на лінії зіткнення в сел. Богородичне, сел. Новоселівка та м. Святогірськ Донецької обл., знищив разом зі своїм підрозділом велику кількість техніки і живої сили противника, виконав поставлені перед ним завдання без втрат серед підпорядкованого особового складу. У подальшому, завдяки грамотному керуванню діями підрозділу, капітан Гончаренко стримував переважаючі сили противника в сел. Білогорівка Луганської обл. Неодноразово зупиняв ворога, чим не дав йому можливості протиснутися вглиб української оборони і зупинив подальше просування ворожих військ.

06.02.2024 р. поблизу сел. Білогорівка Луганської обл. капітан Іван Гончаренко внаслідок мінометного обстрілу отримав множинні осколкові поранення, несумісні із життям.

Відповідно до Указу Президента України № 388/2024 від 28.06.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Івану Гончаренку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (03.2022 р.); президентська відзнака «За оборону України»; нагрудний знак Міністерства оборони «Знак пошани»; медаль «Хрест Сухопутних військ».

нар. 20.04.1983

Український військовослужбовець, полковник Збройних Сил України. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України.

Протягом тривалого часу служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді Збройних Сил України, що базується в м. Мукачево. Був першим заступником її командира – начальником штабу, з 2018 р. – виконувачем обов’язків командира, з 19.11.2019 р. до 11.09.2022 р. – командиром. Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну тримав оборону на східному й південно-східному напрямках, зокрема в Миколаївській обл. Під командуванням Олега Гончарука підрозділи та військові формування на Запорізькому напрямку вели запеклі бої із силами противника, що переважали в кілька разів. Застосовуючи маневрену оборону, на кожному рубежі завдавали ворогу максимальних втрат у техніці та живій силі. Підрозділам під його командуванням вдалося звільнити низку населених пунктів у Запорізькій обл. Від кінця літа 2022 р. брав участь у визволенні населених пунктів Херсонської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 701/2022 від 14.10.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», полковнику Олегу Гончаруку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: ордени Богдана Хмельницького I (2022 р.), II (2022 р.) та III (2021 р.) ступенів; орден «За мужність» III ступеня (2018 р.).

27.04.1994 — 06.03.2022

Український військовослужбовець, льотчик 2-го класу, командир вертолітної ланки вертолітної ескадрильї, капітан 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського (ОБрАА) Збройних Сил України. Герой України (посмертно).

Народився в сел. Кириківка Великописарівського р-ну Сумської обл. Навчався в Кириківській загальноосвітній школі, після закінчення 9-го класу вступив до Державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Г. Харитоненка. Після його закінчення вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Проходив службу в м. Полтава, де став командиром вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 18-ї ОБрАА імені Ігоря Сікорського. Літав на гелікоптері МІ-8. Виконував завдання під час проведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну командир екіпажу МІ-8 зі своїми побратимами захищав українське небо. Військовослужбовці врятували міста від окупації, розбили колону ворогів у кількості, приблизно, 800 одиниць техніки.

Загинув 06.03.2022 р. в районі м. Миколаєва, коли російські агресори збили два гелікоптери 18-ї ОБрАА. Похований у рідному сел. Кириківка.

Відповідно до Указу Президента України № 402/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Владиславу Горбаню присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: ордени Богдана Хмельницького II (2022 р., посмертно) і III (2022 р.) ступенів.

31.08.1984 — 05.04.2022

Український військовослужбовець, підполковник. Герой України (посмертно).

Народився м. Спаськ-Дальній Приморського краю, тепер РФ. Навчався в Новокалинівській ЗОШ. У 2006 р. закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. У 2006–2009 рр. служив у 301-му зенітному ракетному полку Повітряних сил ЗСУ (м. Нікополь Дніпропетровської обл.). Був учасником миротворчих місій ООН у Ліберії та Демократичній Республіці Конґо. У 2009–2022 рр. проходив службу у 12-й окремій бригаді армійської авіації ім. генерал-хорунжого В. Павленка Сухопутних військ ЗСУ (м. Новий Калинів Самбірського р-ну Львівської обл.). Обіймав посаду начальника штабу – заступника командира вертолітної ескадрильї. Льотчик 1-го класу. З 2014 р. брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. У вільний час любив займатися гірськолижним спортом, плаванням, бігом та йогою.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) виконував надскладні бойові завдання. 05.04.2022 р., як командир екіпажу, разом зі штурманом Б. Чичурою та бортовим авіаційним техніком В. Сіндієм здійснював на вертольоті Мі-8 політ на оточений російськими військами комбінат «Азовсталь» у м. Маріуполь Донецької обл. Під час цієї місії, внаслідок влучання двох російських ракет, Б. Горошко та В. Сіндій загинули, а Б. Чичура зник безвісти. Спочатку льотчиків місцеві жителі поховали неподалік падіння вертольоту на окупованій території, а 04.05.2023 р., завдяки перемовинам, їхні тіла були ексгумовані та передані на підконтрольну Україні територію. Похований 21.07.2023 р. на Полі Почесних поховань Личаківського цвинтаря (м. Львів). Залишилися дружина та донька.

Відповідно до Указу Президента України № 572/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Борису Горошку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (29.03.2022 р.);
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• орден Святого Юра (06.12.2023 р., посмертно).

21.05.1982 — 07.10.2022

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Поті (Грузинська РСР). Невдовзі родина переїхала в с. Теплиця Одеської обл. Випускник Арцизького професійного аграрного ліцею. У 2015 р. був мобілізований до лав ЗСУ. Учасник АТО, ООС. Служив у в/ч 3416 (Дніпропетровська обл.), пізніше уклав контракт і служив у танковому батальйоні 128-ї Закарпатської окремої гірсько-штурмової бригади (м. Мукачево).

Від початку повномасштабної російсько-української війни Д. Гранчар продовжив виконувати бойові завдання як командир екіпажу танка Т-72. У перервах між боями навчав новачків правильно обирати позицію, маневрувати, застосовувати різні види маскування. Ці навчання врятували життя багатьом бійцям. Безстрашного танкіста знали вороги, які у своїх соцмережах оголосили винагороду за його життя – 25 тис. доларів. Загинув під час штурмових дій поблизу с. Нововоронцовка Херсонської обл. від прямого удару по танку керованою ракетою. Певний час побратими не могли забрати тіло командира, адже той бій було програно. Після звільнення місцевості його тіло відразу забрали, проводилася довга експертиза.

Відповідно до Указу Президента України № 652/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», молодшому сержанту Дмитру Гранчару присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Український військовослужбовець, майор Збройних Сил України. Герой України.

З перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ (24.02.2024 р.) пілот армійської авіації Олексій Гребенщиков захищає Україну. 21.03.2022 р. в надскладних умовах він виконував завдання для підтримки захисників Маріуполя. На гелікоптері Мі-8 злетів з аеропорту м. Дніпро та з іншим таким вертольотом взяли курс на південний схід у напрямку м. Пологи Запорізької обл. й далі на Донеччину через лінію фронту. Потім – узбережжям Азовського моря до Маріуполя. Аби збільшити шанси на успіх, гелікоптери летіли на максимальній швидкості та мінімальній висоті. Посадку виконували у вкрай складних умовах на території металургійного комбінату «Азовсталь» в межах прямої видимості противника на дистанції двох кілометрів від переднього краю. Доставили оборонцям міста важливий військовий вантаж та вивезли на підконтрольну територію 8 важкопоранених бійців. Вертоліт отримав пошкодження під час виконання завдання.

У період із жовтня 2022 р. до січня 2023 р. О. Гребенщиков планував операції під час звільнення Миколаївщини та правобережної частини Херсонщини.

Указом Президента України № 591/2023 від 28.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майору Олексію Гребенщикову присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

28.06.1983 — 28.02.2022

Український військовослужбовець, полковник, військовий льотчик-штурман, начальник служби безпеки польотів 16-ї окремої бригади армійської авіації (ОБрАА) Збройних Сил України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Паневежис, Литва, у родині військовослужбовця. Згодом сім’я переїхала до м. Мелітополь Запорізької обл., де Олександр і пішов до школи. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення навчання був розподілений у 16-ту ОБрАА, що базувалася в м. Броди Львівської обл. Пройшов шлях від льотчика до начальника служби безпеки польотів. Мав позивний «Шумахер».

Брав участь у миротворчих місіях у Ліберії та Конго, був інструктором. З 2014 р. евакуйовував поранених військовослужбовців та цивільних в зоні АТО/ООС. Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну 24.02.2022 р., у складі екіпажу вертольоту Мі-8 разом з побратимами цілодобово обстрілювали колони ворога.

Загинув 28.02.2022 р. у складі екіпажу вертольоту Мі-8 разом з Дмитром Нестеруком та Василем Гнатюком під час виконання польотного бойового завдання. Поблизу сел. Макарів Бучанського р-ну Київської обл. у вертоліт влучила ворожа ракета. Зв’язок з екіпажем був втрачений. Тільки після звільнення Київської обл. від загарбника вдалося забрати тіла наших захисників.

Похований у м. Мелітополі. У нього залишилися дружина та син.

Відповідно до Указу Президента України № 264/2022 від 20.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Олександру Григор’єву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: медаль «15 років сумлінної служби»; медаль «15 років ЗСУ»; нагрудний знак «Учасник АТО»; медаль «За сумлінну службу» ІІ ступеня; нагрудний знак «Козацький хрест» І ступеня; нагрудний знак МОУ «За зразкову службу».

Рішенням Бродівської міської ради від 03.11.2022 р. на знак вшанування та увічнення пам’яті Героя України полковника Олександра Григор’єва перейменовано вулицю Володимира Короленка в м. Броди.

28.08.1984 — 27.08.2023

Український військовослужбовець, сержант. Герой України (посмертно).

Народився в с. Привороття Житомирського р-ну Житомирської обл. Від початку 2010-х рр. проживав у с. Більківці Житомирського р-ну Житомирської обл. З 2014 р. у лавах Збройних сил України брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Дістав тяжке поранення, після лікування повернувся до мирного життя.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) – у відсічі збройної агресії. Виконував завдання на різних ділянках фронту, незважаючи на проблеми зі здоров’ям.

Загинув 27.08.2023 р. під час виконання бойового завдання. Похований 01.09.2023 р. у м. Коростишів Житомирського р-ну Житомирської обл. Залишились донька, дружина, батьки та рідні.

Відповідно до Указу Президента України № 558/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», сержанту Богдану Гримашевичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Почесний громадянин Коростишівської міської територіальної громади (з липня 2024 р.).

Інші нагороди:

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (05.12.2017 р.);
• медаль «Захиснику Вітчизни» (16.11.2016 р.).

03.08.1990 — 19.03.2022

Український військовослужбовець, капітан (посмертно). Герой України (посмертно).

Народився в м. Полтава. Закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ. З 2014 р. добровольцем брав участь в АТО і ООС. Виконував обов’язки командира відділення, батальйону. Від 2019 р. – заступник командира з бойової та спеціальної підготовки окремого загону спеціального призначення «Азов». Працював навідником вогневого розрахунку мінометного взводу в м. Маріуполь Донецької обл.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну В. Грицаєнко обороняв м. Маріуполь. Його група відбила чотири спроби висадки морського десанту ворога. Особисто знищив декілька одиниць броньованої техніки та значну кількість живої сили противника. Брав участь у здійсненні рейдів у ворожий тил. Під час запеклого вогневого зіткнення в Лівобережному районі м. Маріуполь старший лейтенант В. Грицаєнко загинув на місці від ураження осколком міни.

Відповідно до Указу Президента України № 201/2022 від 02.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Віталію Грицаєнку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: медаль «Захисник Маріуполя» (2015 р.), відзнака «За участь в антитерористичній операції» (2016 р.), медаль «За військову службу Україні» (2017 р.).

15.02.1998 — 08.08.2023

Український військовослужбовець, лейтенант Національної гвардії України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Харків. Батько Сергія був правоохоронцем, тому хлопець вирішив його наслідувати. Строкову службу пройшов у 5-й окремій Слобожанській бригаді Національної гвардії України. Згодом вступив на навчання до командно-штабного факультету Національної академії Національної гвардії України, закінчивши її достроково, у березні 2023 р. Обійняв посаду командира мінометного взводу 3-ї бригади оперативного призначення ім. Петра Болбочана НГУ.

8 липня 2023 р. поблизу с. Роботиного Запорізької обл. знищив ворожий танк Т-72Б, кілька броньованих автомобілів «Тигр» та бронетранспортер БТР-80. 14 липня 2023 р. в тому ж районі мінометники під командуванням лейтенанта Гриценка прикрили вогнем повернення з ворожого тилу розвідувальної групи, знищили 2 броньовані машини противника та понад 10 окупантів.

22 липня 2023 р. на чолі штурмової групи Сергій Гриценко захопив позиції росіян та знищив обслуги ворожих кулемета й автоматичного станкового гранатомета. 3 серпня 2023 р. на Мелітопольському напрямку особисто підбив із РПГ ворожу бронемашину та знищив близько 15 окупантів. 6 серпня 2023 р., замінивши пораненого навідника ПТРК «Стугна», знищив ворожу БМП з екіпажем.

Загинув 8 серпня 2023 р. внаслідок мінометного обстрілу захопленого ним опорного пункту.

Відповідно до Указу Президента України № 389/2024 від 28.06.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», лейтенанту Сергію Гриценку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 14.02.1980

Український військовослужбовець, штаб-сержант ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Лебедин Сумської обл. Закінчив Лебединське медичне училище. У 1999 р. служив за контрактом в Національній гвардії України. З 2014 р. добровольцем брав участь в АТО і ООС. Служив у Сумському та Луганському прикордонних загонах командиром відділення протитанкового кулеметного взводу 58-ї мотопіхотної бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ, командиром мотопіхотного взводу мотопіхотної роти 16-го окремого мотопіхотного батальйону.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну Р. Гришак обороняв північні регіони країни. Завдяки його професійним діям ворогу завдано суттєвих втрат в особовому складі та техніці поблизу м. Глухів Сумської обл., м. Батурин Чернігівської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», штаб-сержанту Роману Гришаку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (03.05.2019 р.).

Український військовослужбовець, майстер-сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Герой України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав участь у бойових діях на Київському напрямку, згодом – на Південно-східному напрямку. Виконує функції штурмана ударного комплексу БПЛА, знищуючи ворожих солдатів і техніку.

Відповідно до Указу Президента України №89/2024 від 23.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майстер-сержанту Ігорю Грищенку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

нар. 17.06.2000

Український військовослужбовець, старший лейтенант Національної гвардії України. Герой України.

Народився в м. Чугуєв Харківської обл. Випускник Національної академії Національної гвардії України (м. Харків). Служить у 3-ій бригаді оперативного призначення імені полковника П. Болбочана Національній гвардії України (м. Харків).

У перший день повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну відзначився під час оборони м. Харків – разом із товаришами знищив чотири ворожі танки на Окружній дорозі в районі с. П’ятихатки Харківської обл. У травні 2022 р. дістав осколкове поранення в обличчя, після лікування повернувся на передову.

Відповідно до Указу Президента України № 167/2022 від 25.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Євгенію Громадському присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Івана Сірка ІІІ ступеня.

нар. 13.03.1990

Український воєначальник, підполковник ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Хохонів Івано-Франківської обл. Випускник прикарпатського військово-спортивного ліцею в сел. Богородчани Івано-Франківської обл., Академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного у Львові. Учасник АТО/ООС. У 17-й окремій танковій Криворізькій бригаді ім. К. Пестушка пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону.

24 лютого 2022 р. підрозділ під керівництвом О. Грудзевича вступив у бій у районі м. Волноваха Донецької обл. У ході чотириденних маневрених боїв було знищено чимало ворожої техніки та живої сили. 28 лютого 2022 р. танкісти повернулись до м. Маріуполь Донецької обл., на територію заводу «Азовмаш», де разом з морськими піхотинцями почали бої за місто. Через закінчення боєприпасів, їжі та питної води було прийнято рішення про вихід з оточеного міста. Спочатку рухалися на 2-х танках і бронетранспортері, після закінчення пального – пішки. Загалом пройшли близько 175 км, у ході рейду знищили диверсійно-розвідувальну групу ворога в районі с. Знаменівка Донецької обл. Без втрат прибули до розташування ЗСУ. Пізніше зі своїм підрозділом О. Грудзевич зайняв для захисту передові позиції у Дніпропетровській обл.

Відповідно до Указу Президента України № 475/2022 від 08.07.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», підполковнику Олегу Грудзевичу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: ордени Богдана Хмельницького ІІ (17.06.2022 р.) та ІІІ (24.04.2022 р.) ступенів; медаль «За військову службу Україні» (12.10.2021 р.).

12.02.1971 — 12.03.2022

Український воєначальник, полковник ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Бориспіль Київської обл. Випускник Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища. Служив у 79-му окремому аеромобільному полку в м. Миколаїв. Звільнився в запас у званні майора. Працював викладачем у Бориспільському професійно-технічному ліцеї.

З 2014 р. повернувся на службу. У складі 72-ї окремої механізованої бригади брав участь у боях під м. Волновахою Донецької обл., у секторі «Д» на кордоні з РФ, під м. Вознесенівка Луганської обл. Під час бою в м. Старобешеве Донецької обл. В. Гудзь був поранений. Під його керівництвом розроблялися й проводилися операції зі взяття під контроль ЗСУ териконів довкола м. Докучаєвськ Донецької обл., захоплення панівних висот у степах Приазов’я. Протидіяв танковим атакам довкола м. Авдіївка Донецької обл.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну В. Гудзь розробив та особисто очолив операцію щодо зачищення околиць м. Попасної Луганської обл. від ворожих військ. Загинув на Луганщині. Похований у м. Бориспіль.

Відповідно до Указу Президента України № 139/2022 від 16.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Валерію Гудзю присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (26.02.2015 р.); недержавний орден «Народний герой України» (2017 р.); орден Архістратига Михаїла ІІ ступеня (2019 р.).

15.01.1994 — 21.04.2023

Український військовослужбовець, солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в c. Залужжя Яворівського р-ну Львівської обл. Професійну освіту різьбяра здобув у Художньому професійно-технічному училищі ім. Й. П. Станька у сел. Івано-Франкове на Львівщині.

Ще у 2014 р. відзначився активною громадянською позицією та патріотизмом, у 2015 р. приєднався до АТО, де служив рік та два місяці. Після 2017 р. повернувся до мирного життя, створив сім’ю.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну Василь Гукало був за кордоном, але повернувся в Україну і вже 26 лютого добровільно пішов на службу до лав 63-ї окремої механізованої бригади, воював у підрозділі військової розвідки України. Брав участь у різних операціях на таких напрямках, як Червона Долина, Партизанське (обидва Миколаївської обл.), де допомагав евакуйовувати місцевих жителів із села, яке знищили окупанти; Благодатне (Донецька обл.); брав участь у визволенні Херсону.

Після ротації на Миколаївщині, був відправлений в Бахмут (Донецька обл.). На цьому напрямку героїчно евакуйовував поранених воїнів, переносячи їх під швальним вогнем ворога. 25.12.2022 р., під час виконання бойового завдання, В. Гукало отримав вогнепальне осколкове поранення. Однак попри це, завантаживши останнього побратима у човен, залишився на березі і впродовж ще 30 хвилин дистанційно коригував вогонь, який вели його підлеглі з АГС, аби не дати окупантам наблизитися до позицій українських воїнів.

За сумлінне виконання службових обов’язків був нагороджений Почесною грамотою та відзнакою начальника розвідувального управління штабу Оперативного командування «Південь».

Після лікування знову повернуся в стрій, був відправлений для оборони під Кремінну (Луганська обл.).

Василь Гукало загинув 21 квітня 2023 р. під час виконання бойового завдання в с. Діброва Краматорського р-ну Донецької обл.

Відповідно до Указу Президента України №100/2024 від 24.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдату Василю Гукалу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

09.04.1990 — 09.04.2023

Український військовослужбовець, молодший сержант Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Герой України (посмертно).

Народився в м. Харків.

Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну встав на захист Батьківщини. Кероване ним 783-тє відділення бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту виконувало бойові завдання на Бахмутському напрямку. Жодного разу Т. Гур’єв не покинув позиції і мужньо відбивав ворожі атаки, не зважаючи навіть на те, що був неодноразово поранений. Свій останній бій зустрів поблизу сел. Хромове Донецької обл. Після поранення та евакуації командира прийняв на себе командування взводом і завершив виконання бойового завдання. Сам поранений, до останнього подиху відбивав шквальні атаки ворога.

Відповідно до Указу Президента України № 654/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», молодшому сержанту Тарасу Гур’єву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 02.01.1994

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Шидлівці Чемеровецького р-ну Хмельницької обл. У 2016 р. закінчив Університет державної фіскальної служби України (м. Ірпінь Київської обл.). Після завершення вступив на військову службу в лави ЗСУ.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну перебував на посаді заступника командира-начальника штабу 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.

Від 24 лютого 2022 р. разом із ввіреним підрозділом виконував завдання щодо відбиття російської агресії у Cумській, а згодом – Чернігівській обл. 18–19 березня 2022 р. особисто командував ротно-тактичною групою, яка успішно відновила контроль над с. Буди Чернігівського р-ну Чернігівської обл., а також відбила декілька штурмів противника, що мав перевагу в особовому складі та військовій техніці. Під час бою у зв’язку з пораненням офіцерів підрозділу капітан Віталій Гураль особисто встановлював мінно-вибухові загородження за умов ворожого стрілецького та танкового обстрілів. Утримавши с. Буди підрозділ під командуванням капітана Віталія Гураля не дозволив ворогу замкнути оточення м. Чернігів.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», капітану Віталію Гуралю присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: медаль «За військову службу Україні» (2021 р.); нагрудний знак «Хрест хоробрих» (2024 р.) та ін.

24.11.1980 — 03.06.2023

Український військовослужбовець, підполковник. Герой України (посмертно).

Народився в м. Дніпропетровськ (нині Дніпро). У 2002 р. закінчив Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара за фахом «журналіст-міжнародник». Займався автомобільним спортом, у 2014 р. став чемпіоном України з трофі-рейдів і отримав звання майстра спорту України. Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) продовжив виконувати завдання на різних ділянках фронту. Відзначився як командир групи спеціального призначення 3-го окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення Національної гвардії України.

Загинув 03.06.2023 р. під час боїв на території Харківської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 564/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Андрію Гусєву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (24.01.2023 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (23.03.2018 р.).

Більш світлої, незлобливої людини серед студентів я мабуть не пригадаю. Ну чесно, я взагалі не пам’ятаю, щоб у Андрія хоч раз хоч з кимось був конфлікт. Андрій завжди був на позитиві, жартував, не журився, навіть коли були проблеми і завжди хохмив.

– згадує про Героя його одногрупник Микола Ябченко.

нар. 1995 р.

Український військовослужбовець, капітан ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Мошанець Кельменецького (нині Дністровського) р-ну Чернівецької обл. Здобув середню спеціальну освіту в м. Чернівці. З 2014 р. розпочав службу в лавах ЗСУ у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Брав безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході АТО, ООС; зокрема, у 2014 р. – серед оборонців Луганського аеропорту, 2015 р. – учасник боїв в районі м. Дебальцеве Донецької обл. У 2019 р. закінчив Військову академію (м. Одеса). Після присвоєння первинного офіцерського звання продовжив службу у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді командира десантно-штурмового взводу, згодом – командира десантно-штурмової роти.

Від 24 лютого 2022 р. разом із ввіреним підрозділом виконував завдання щодо відбиття російської агресії на території Херсонської обл. Протягом 25–27 лютого 2022 р., перебуваючи поблизу с. Козацьке Каховського р-ну Херсонської обл. корегував вогонь артилерії, а також дії української тактичної авіації, які наносили удари по ворогу, що намагався переправитися через Дніпро. Внаслідок успішного виконання завдання було знищено 25 одиниць ворожої військової техніки та понад 300 російських окупантів. Під час виходу з тактичного оточення екіпаж БТР старшого лейтенанта Володимира Гуцула відволік на себе авіацію противника, тим самим офіцер врятував особовий склад та основну колону техніки підрозділу.

У подальшому підрозділ під командуванням старшого лейтенанта Володимира Гуцула успішно виконував бойові завдання на території Донецької та Харківської областей.

Відповідно до Указу Президента України № 127/2022 від 12.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Володимиру Гуцулу присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» III ступеня (2021 р.).

нар. 1999 р. 

Український військовослужбовець, капітан Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Герой України.

Народився в с. Барвинівка Звягельського р-ну Житомирської обл.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну служить командиром 2-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. У 2022–2023 рр. виконував бойові завдання в Донецькій та Харківській обл. Завдяки його керівництву було знищено чимало російських окупантів і ворожої техніки. Зокрема, у лютому 2023 р. під його командуванням було забезпечено відбиття численних атак штурмових груп ПВК «Вагнер» на Донеччині.

Відповідно до Указу Президента України №90/2024 від 23.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Максиму Данильчуку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: ордени Богдана Хмельницького II (28.11.2023 р.) та III (28.03.2022 р.) ступенів; орден «За мужність» III ступеня (20.10.2022 р.).

05.07.1990 — 23.02.2024

Український військовослужбовець, старший лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Смодна Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Випускник школи № 2 м. Косів. З дитинства займався греко-римською боротьбою, здобув спортивне звання «кандидат у майстри спорту». Випускник Національної академії внутрішніх справ (м. Київ). Працював у Косівській ДЮСШ тренером з греко-римської боротьби та східних єдиноборств.

З початком повномасштабної російсько-української війни (24.02.2022 р.) вступив до лав 74-го окремого батальйону 102-ї окремої бригади ім. полковника Дмитра Вітовського Сил ТрО «Захід». Обіймав посади командира взводу вогневої підтримки роти, а пізніше – командира розвідувального взводу. За час несення служби мав понад 100 бойових виходів. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Малинівка Запорізької обл. Руслан Данко прикривав відхід однієї з бойових груп, ворожий дрон-камікадзе наздогнав відважного бійця.

Відповідно до Указу Президента України № 568/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому лейтенанту Руслану Данку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 22.10.1993

Український військовослужбовець, підполковник ЗСУ. Герой України.

Народився в с. Смолянка Чернігівського р-ну Чернігівської обл. У 2015 р. закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та продовжив службу у 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних Запорожців на посаді командира механізованого взводу. Брав безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході АТО, ООС.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну майор Роман Дармограй командував 3-м батальйоном 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців та від 24 лютого 2022 р. брав безпосередню участь у відбитті російської агресії в Київській обл. Ним була спланована операція щодо знищення колони ворожої техніки в районі м. Бровари Київської обл. За її результатами вдалося зупинити просування противника у напрямку столиці та нанести йому суттєві втрати в особовому складі й військовій техніці. Так, лише за день, 9 березня 2022 р., було знищено 17 одиниць бронетехніки та близько 60 окупантів (у т.ч. й командира 6-го танкового полку зс РФ). Загалом за два тижні оборонних боїв батальйон під командуванням майора Романа Дармограя знищив понад 30 одиниць ворожої техніки.

Відповідно до Указу Президента України № 148/2022 від 19.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», майору Роману Дармограю присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня (01.02.2017 р.); орден «Народний Герой України» (2017 р.); медаль «Захиснику Вітчизни» (02.12.2016 р.).

18.06.1977 — 09.04.2022

Український військовослужбовець, полковник Державної прикордонної служби України (ДПСУ) (посмертно). Герой України (посмертно).

Народився в м. Самбір Львівської обл. У 1999 р. закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького. Після завершення навчання продовжив службу в Східному регіональному управлінні ДПСУ (у м. Маріуполь Донецької обл.). У 2012–2021 рр. проходив службу в Західному регіональному управлінні ДПСУ.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну підполковник Ігор Дашко обіймав посаду заступника начальника відділу кримінального аналізу та інформаційно-аналітичного забезпечення 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ (у м.Маріуполь). Від 24 лютого 2022 р. брав безпосередню участь в обороні міста.

9 квітня 2022 р. підполковник Ігор Дашко прикривав відступ, ввіреного йому особового складу. Зрозумівши, що ворог може захопити радіостанцію підрозділу, військовослужбовець востаннє вийшов в ефір зі словами: «Слава Україні!» та підірвав себе разом із станцією.

Відповідно до Указу Президента України № 252/2022 від 17.04.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», підполковнику Ігорю Дашку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Рішенням Самбірської міської ради Львівської обл. від 3 травня 2022 р. вул. Тургенєва в м. Самбір перейменовано на вул. Ігоря Дашка.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 р. вул. Філатова у Львові перейменовано на вул. Ігоря Дашка.

14.12.1975 — 05.05.2024

Український військовослужбовець, солдат. Герой України (посмертно).

Народився в м. Житомир Житомирської обл. Закінчив Житомирську ЗОШ № 20, після – Житомирський автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного транспортного університету. Після здобуття освіти працював на приватних підприємствах міста.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) добровільно став на захист Батьківщини. 25.02.2022 р. приєднався до лав 138-го окремого батальйону 115-ї бригади Сил ТрО ЗСУ. У 2022 р. брав участь у боях за визволення Харківщини (Слобожанський контрнаступ). Від червня 2023 р. до січня 2024 р. воював у Харківській і Луганській областях. Виявив мужність в оборонних боях на Куп’янсько-Лиманському напрямку. Був номером обслуги СПГ-9. Його розрахунком було знищено понад 20 ворожих цілей. Від квітня 2024 р. виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку (с. Роботине та м. Оріхів Пологівського р-ну). 04.05.2024 р. надав медичну допомогу та самостійно евакуював двох поранених побратимів. Після цього, незважаючи на отриману акубаротравму (контузію), повернувся на позицію та продовжив бойове чергування. Наступного дня врятував життя трьох побратимів, однак сам загинув. Андрій Демчик закрив собою ворожий дрон із вибуховим пристроєм, що залетів у бліндаж.

Похований 14.05.2024 р. на Крошненському кладовищі в м. Житомир.

Відповідно до Указу Президента України № 656/2024 від 30.09.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдату Андрію Демчику присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• нагрудний знак «Ветеран війни».

24.06.1987 — 02.08.2023

Український військовослужбовець, підполковник Національної гвардії України. Герой України (посмертно).

Народився в с. Каришків Жмеринського р-ну Вінницької обл. Навчався в Національній академії внутрішніх справ – спеціальність «Право»(м. Київ) та Національній академії Національної гвардії України – спеціальність «Менеджмент» (м. Харків). Від 2010 р. служив у Західному територіальному управлінні Національної гвардії України, де пройшов шлях від стрільця стрілецького батальйону до командира 1-ї групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення. Від 2014 р. брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. Мав псевдо «Демон».

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) продовжив виконувати бойові завдання. Завдяки його мужності та професійності знищено значну кількість окупантів та їхньої техніки. Врятував на полі бою багатьох побратимів.

Відповідно до Указу Президента України № 175/2024 від 25.03.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Ігорю Демчуку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Похований 04.08.2023 р. на Полі Почесних поховань №86А Личаківського цвинтаря. Залишилися дружина та двоє синів.

Побратим Ігоря Демчука з позивним «Буг» згадував: «Квітень 2022-го… Група поверталася з бойового завдання за лінію фронту. Ішов масований артилерійський обстріл і авіаналіт. На жаль, трьох бійців було важко поранено, потрібна була швидка евакуація. Завдяки холодному розуму і продуманим діям Ігоря вдалося швидко їх вивезти. Як виявилося, одному з них саме вчасність допомоги врятувала життя. Пів години затримки – він би не вижив. Але це не кінець історії. Під час евакуації Ігор ще й виявив, що з флангу до ротно-опорного пункту, де одна рота провалилася, противник чисельністю 30–40 бойовиків прорвав оборону і стрімко наближався. Ігор мав право відійти. Але залишився. І взяв на себе управління боєм та організував відбиття нападу. Якби противник прорвався, ціла рота опинилася б в оточенні й могла загинути. Це був основний напрямок, на який противник у той момент наступав. Наслідки були б печальні. Загибель Ігоря – втрата в масштабах держави».

Інші нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (21.09.2022 р.); орден «Народний герой України» (листопад 2023 р.).

03.09.1987 — 28.05.2022

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Тернопіль. У 2007 р. закінчив Галицький фаховий коледж ім. В’ячеслава Чорновола (м. Тернопіль). Працював журналістом тернопільської газети «20 хвилин». Учасник Революції Гідності. Безпосередньо рятував поранених під час розстрілу владою протестувальників 20 лютого 2014 р. на вул. Інститутській у м. Київ. У 2014 р. вступив до добровольчого 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Протягом 2014–2015 рр. захищав державний суверенітет та територіальну цілісність України у ході АТО. У 2016–2018 рр. працював рятувальником у Муніципальній варті м. Івано-Франківськ.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну Віталій Дерех вступив на військову службу у 1-й окремій бригаді спеціального призначення ім. Івана Богуна. Обіймав посаду командира протитанкового відділення. Виконував бойові завдання щодо відсічі російській агресії на території Київської та Луганської областей, у результаті яких було знищено 11 одиниць бронетехніки противника.

28 травня 2022 р. молодший сержант Віталій Дерех загинув внаслідок ворожого авіаудару поблизу м. Попасна Сєвєродонецького р-ну Луганської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 413/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Віталію Дереху присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (06.09.2016 р.).

05.07.1970 — 26.02.2022

Український військовослужбовець, сержант медичної служби ЗСУ 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського. Герой України (посмертно).

Народилася в м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. Закінчила Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. Під час Революції Гідності брала активну участь у порятунку поранених від куль снайперів на Майдані. У лавах ЗСУ з 2015 р.
Із 24 лютого 2022 р. старший бойовий медик Інна Дерусова брала участь у боях за Охтирку Сумської обл. Ризикуючи власним життям, врятувала понад десять військовослужбовців. Загинула від артилерійського обстрілу російських військ, надаючи допомогу пораненим.
Відповідно до Указу Президента України № 127/2022 від 12.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», сержанту Інні Дерусовій було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Інші нагороди: медалі «Захиснику Вітчизни», за участь в АТО; нагрудний знак за заслуги перед містом Кривий Ріг ІІІ ступеня (посмертно).

нар. 14.10.1980

Український військовослужбовець, полковник, командир 91-го окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ. Герой України.

Народився в Алтайському краї (РФ) в родині військових. Закінчив Військово-інженерний інститут при Подільській державній аграрно-технічній академії (2002 р.), Національний університет оборони України імені І. Черняховського (2012 р.), де отримав освіту магістра за спеціальністю «Застосування частин та з’єднань інженерних військ оперативно-тактичного рівня». Закінчив навчальний заклад із золотою медаллю і був нагороджений шаблею Богдана Хмельницького.

З 2002 р. проходив службу у військовій частині А0563 на посадах від командира взводу до начальника штабу батальйону (м. Охтирка Сумської обл.). З 2012 р. – заступник командира в/ч А0563 з озброєння. 21 серпня 2018 р. очолив частину.

У 2014 р. під час виконання одного із завдань з підриву мосту в с. Старогнатівка Волноваського р-ну Донецької обл. його підрозділ потрапив у засідку. На той час він обіймав посаду заступника командира полку з озброєння. Під кулями витягували поранених, виходили з боєм, але командир Дикий врятував людей.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну відзначився як начальник Охтирського гарнізону: вміло організував і командував обороною міста. Завдяки його діям російські війська не увійшли до м. Охтирка.

Відповідно до Указу Президента України № 94/2022 від 02.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», полковнику Денису Дикому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден «За мужність» III ступеня (05.12.2017 р.); медаль «Захиснику Вітчизни» (06.01.2016 р.).

У 2022 р. Денису Дикому присвоєно звання почесного громадянина міста Охтирка.

нар. 04.06.1994

Український військовослужбовець, старший лейтенант ЗСУ. Увійшов до рейтингу «30 до 30: творці майбутнього» від «Форбс» (2023 р.). Командир розвідувального батальйону 5-ї окремої штурмової бригади (2023 р.). Герой України.

Народився в м. Борщів Тернопільської обл. Закінчив Львівський університет внутрішніх справ (2014 р.), Національну академію сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (2021 р.).

Служив бойовим офіцером 24-ї окремої механізованої бригади. Із 2014 р. перебуває в гарячих точках російсько-української війни, зокрема, 19 червня 2014 р. брав участь у звільненні сел. Ямпіль Краматорського р-ну Донецької обл., у ході якого бойовики намагалися, відходячи, заманити українських військових у пастку. Під час штурму був поранений і контужений, дивом уцілів: осколки уразили все тіло, куля пробила каску, але застрягла. Після лікування повернувся до лав ЗСУ.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну відзначився як командир зведеної роти під час боїв за м. Ірпінь Київської обл.: 23 березня 2022 р., незважаючи на вогнепальне поранення, особисто знищив десять піхотинців, одну бойову машину десанту (БМД) та одну бойову машину піхоти (БМП) противника.

У березні 2023 р. призначений командиром розвідувального батальйону 5-ї окремої штурмової бригади. У бойових умовах сформував і підготував розвідувальний батальйон. Паралельно підрозділ виконував бойові завдання під м. Бахмут на Донеччині.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Ігорю Дикуну присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2024 р.); орден «За мужність» III ступеня (2014 р.); медаль «За поранення» II ступеня; нагрудний знак «Учасник АТО».

У 2022 р. Ігорю Дикуну присвоєно звання почесного громадянина міста Борщів.

нар. 22.01.1977

Український військовослужбовець, підполковник, заступник командира 58-ї окремої механізованої бригади. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького.

Народився в м. Нікополь Дніпропетровської обл. У 1998 р. закінчив Харківський військовий університет. Служив у Нікопольському зенітно-ракетному полку на посаді начальника служби військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту.

Із серпня 2014 р. — командир механізованої роти батальйону «Донбас», із жовтня 2014 р. — 93-ї ОМБР. Унаслідок умілого керівництва підрозділ майора Дмитрука 17 січня 2015 р. успішно виконав бойове завдання в ході боїв за Донецький аеропорт, завдавши великих втрат противнику. Був поранений і після тривалого лікування повернувся в стрій. З вересня 2015 р. — командир 1-го механізованого батальйону 93-ї ОМБР. Брав участь в АТО (згодом — в ООС) у районі с. Кримське, м. Авдіївка, м. Волноваха.

З початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну до 24 липня 2023 р. — командир механізованого батальйону 93-ї ОМБР. У лютому–квітні 2022 р. підрозділ підполковника Дмитрука брав участь у боях в Сумській обл., з травня до серпня 2022 р. — у боях під м. Ізюм, де в цей час був створений плацдарм для успішного подальшого контрнаступу на цьому напрямку. З липня 2023 р. — заступник командира 58-ї ОМБР. Із серпня 2023 р. бере участь в обороні м. Бахмут.

Відповідно до указів Президента України, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, вірність військовій присязі», підполковник Богдан Дмитрук нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (№ 574/2015 від 10.10.2015 р.); за успішні бойові дії в районі м. Авдіївка у 2019 р. — орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня (№ 333/2020 від 21.08.2020 р.); за успішні бойові дії при звільненні м. Тростянець Сумської обл. — орденом Богдана Хмельницького І ступеня (№ 236 від 13.04.2022 р.).

нар. 1992 р.

Український військовослужбовець, майор Збройних Сил України. Герой України.

У 2013 р. закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску обійняв військову посаду командира взводу у складі 13-го аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Під час Революції Гідності разом зі своїм взводом попрямував до Таврійська Херсонської обл., де забезпечували охорону та оборону головної водопостачальної споруди, що подавала воду до АР Крим.

З початком АТО на Сході України Олег Дмитрук разом з товаришами по службі забезпечував підготовку мобілізованих перед передачею їх до підрозділів. Після інтенсивного курсу стрільб, тактики, медицини та інших занять він разом зі своїм підрозділом вирушив до Добропілля Донецької обл. У складі свого батальйону брав участь у звільненні Слов’янська, Краматорська, Красного Лимана, Кривої Луки та Мар’їнки, а також шахти «Бутівка», яку утримували близько місяця. Пізніше, разом з іншими підрозділами організували вихід українських військових з оточення в Дебальцевому. У 2015 р. обійняв посаду офіцера з бойової підготовки 95-ї окремої аеромобільної бригади. Брав участь у боях за Торецьк та Авдіївку Донецької обл.

Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну перебуває на передовій. Відзначився як командир аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України під час звільнення території Бериславського р-ну Херсонської обл. та відбиття й утримання позицій у Донецькій і Запорізькій областях.

Указом Президента України № 552/2023 від 03.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», майору Олегу Дмитруку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня (13.04.2022 р.).

14.12.1975 — 19.10.2022

Український військовослужбовець, капітан, командир механізованої роти 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади (ОМБр) ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Седнівка Кропивницького р-ну Кіровоградської обл. Закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е. Дідоренка. Протягом десяти років працював слідчим в органах МВС.

У 2014 р. добровільно вступив на службу до 42-го окремого батальйону територіальної оборони «Рух Опору», що формувався в Кіровоградській обл. Пройшов шлях від гранатометника до командира роти. Брав безпосередню участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час боїв за м. Іловайськ і м. Вуглегірськ Донецької обл.

Від 2016 р. обіймав посаду інструктора з підготовки офіцерів та штабів на базі Міжнародного центру миротворчості й безпеки (м. Львів).

З перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну був призначений на посаду командира роти Інтернаціонального легіону ТрО ЗСУ, який перебував у стані формування. У березні 2022 р., бажаючи швидше потрапити на фронт, капітан Б. Добробабенко перевівся до 60-ї ОМБр, яка вже брала участь в оборонних боях на межі Дніпропетровської та Херсонської областей. Підрозділ під командуванням Б. Добробабенка брав участь у звільненні від російської окупації низки населених пунктів Херсонської обл. 19 жовтня 2022 р. капітан Б. Добробабенко загинув під час наступу в районі с. П’ятихатки Бериславського р-ну Херсонської обл., прикриваючи відхід підлеглих.

Похований на Личаківському цвинтарі в м. Львів.

Відповідно до Указу Президента України № 99/2024 від 24.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», капітану Богдану Добробабенку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (08.07.2022 р.).

05.05.1995 — 21.03.2023

Український військовослужбовець, старший солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Тіньки Черкаської обл. У дитинстві переїхав із родиною в с. Зрайки Київської обл. У 2013 р. закінчив Володарський професійний аграрний ліцей (Київська обл.).

У 2014–2017 рр. брав участь в АТО на Сході України, потім повернувся додому. У мирному житті працював таксистом у Києві. Мав багато планів на життя і робив усе для їх втілення.

Із початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну, Віталій знову став на захист Батьківщини. Мав позивний «Добриня». Служив навідником мотопіхотного відділення одного з бойових підрозділів ЗСУ. У листопаді 2022 р. дістав поранення поблизу м. Бахмут Донецької обл. Після лікування та реабілітації Віталій знову повернувся на фронт. Завдяки його мужності та професіоналізму знищено значну кількість російських окупантів і їхньої техніки, на той час зупинено просування противника.

21 березня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу сел. Ямпіль Краматорського р-ну Донецької обл., рятуючи пораненого побратима, отримав смертельне поранення кулею ворожого снайпера.

Похований 28.03.2023 р. в с. Зрайки Київської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 276/2024 від 06.05.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому солдату Віталію Добровольському присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

13.04.2003 — 26.01.2023

Український військовослужбовець, солдат 125-ї окремої бригади Сил територіальної оборони (ОБр ТрО) ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Лапаївка Львівської обл. У 2020 р. закінчив Лапаївський ліцей ім. Героя України Г. Кірпи. Відтоді навчався на економічному факультеті Львівського університету, але згодом забрав документи та почав працювати.

З перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну пішов добровольцем на фронт разом із батьком. Мав позивний «Шершень». Воював у складі 4-го батальйону 125-ї ОБр ТрО.

Загинув 26 січня 2023 р. під час оборони м. Бахмут Донецької обл. Неодноразово виявляв особисту мужність і героїзм.

Похований у с. Майдан Львівської обл., звідки походить його родина.

Відповідно до Указу Президента України № 403/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдатові Тарасу Довгуну присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 07.11.1997

Український військовослужбовець, старший лейтенант, командир танкової роти 59-ї окремої мотопіхотної бригади (ОМПБр) імені Я. Гандзюка ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Літин Вінницької обл. У 2019 р. закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного. Відтоді брав участь в операції Об’єднаних сил на Сході України. Служить у 59-й ОМПБр імені Я. Гандзюка.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну, 24.02.2022 р., старший лейтенант Дмитро Дозірчий поблизу м. Олешки Херсонської обл. прорвав оборону противника на Антонівському мосту й забезпечив вихід колон своєї бригади з оточення.

Відповідно до Указу Президента України № 139/2022 від 16.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», старшому лейтенанту Дмитру Дозірчому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

нар. 26.03.1980

Український військовослужбовець, лейтенант ЗСУ. Герой України.

Народився в м. Пирятин Полтавської обл. Випускник Березоворудського фахового коледжу, а пізніше – Національного університету біоресурсів і природокористування (м. Київ). Працював у відділі поліції м. Пирятин. Також багато пирятинців знають Андрія як вправного автомайстра.

Після повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну А. Докторенко мобілізований до лав ЗСУ. Служить у військовій частині А7014 66-ї окремої механізованої бригади; з липня 2022 р. виконує бойові завдання на Донеччині та Луганщині. На війні проявив якості сміливого воїна, розважливого командира, надійного друга.

Відповідно до Указу Президента України № 655/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», лейтенанту Андрію Докторенку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Український військовослужбовець, підполковник Збройних Сил України. Герой України.

Родом з Уманського р-ну Черкаської обл.

На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну під час повітряних боїв підрозділ О. Долейка знищив значну кількість ворожих цілей. Унаслідок ворожого ракетного удару підполковник Олександр Долейко зазнав поранення, але продовжував командувати та забезпечив виведення дивізіону з-під удару. Після лікування повернувся на службу.

Відповідно до Указу Президента України №91/2024 від 23.02.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», підполковнику Олександру Долейку присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня (02.03.2023 р.).

18.12.1993 — 30.08.2023

Український військовослужбовець, старший солдат. Герой України (посмертно).

Народився в м. Каховка Херсонської обл. Закінчив Каховську ЗОШ № 6. У 2014 р. вступив добровольцем до лав ЗСУ. Брав участь в антитерористичній операції на Сході України, обороняв Донецький аеропорт. У с-щі Піски Покровського р-ну Донецької обл. перебував на славнозвісній позиції «Небо», з якої вдало коригував вогонь артилерії по ворогу. У 2015 р. демобілізувався, проживав у м. Київ, де працював першим шеф-кухарем у Veterano Pizza. Одружився, навчався в університеті.

Початок повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022 р.) застав ветерана АТО під час відпочинку на г. Драгобрат у Закарпатській обл. Як справжній воїн, Ілля повернувся до Києва та вже 25.02.2022 р. брав участь в обороні м. Ірпінь Бучанського р-ну Київської обл. Після звільнення Київського регіону, разом із побратимами виконував найскладніші завдання одразу на кількох напрямках – Харківському, Донецькому та Херсонському. Мав псевдо «Бетмен».

Загинув 30.08.2023 р. під час виконання надскладного бойового завдання. Похований 17.10.2023 р. на Лук’янівському кладовищі, м. Київ.

Відповідно до Указу Президента України № 458/2024 від 15.07.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», старшому солдату Іллі Долматову присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: ордени «За мужність» ІІ (12.01.2024 р.) та ІІІ (21.07.2022 р.) ступенів.

20.04.1980 — 24.01.2024

Український військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. Після строкової служби працював на підприємствах рідного міста. Учасник АТО/ООС.

Під час повномасштабної російсько-української війни продовжив виконувати бойові завдання. Відзначився як командир відділення загороджень взводу загороджень інженерно-саперної роти 48-ї Кам’янець-Подільської інженерної бригади. Завдяки його мужності та професіоналізму знищено значну кількість окупантів і ворожої техніки у Донецькій та Запорозькій областях. Кілька разів підрозділ Дениса Дорофєєва зумів зупинити просування противника завдяки мінним полям, що їх встановили бійці. На полі бою Денис зазнав п’ять контузій, два осколкові поранення. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу м. Костянтинівка Донецької обл. – FRV-дрон противника вразив бійця, коли він встановлював протитанкову міну.

Відповідно до Указу Президента України № 569/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», молодшому сержанту Денису Дорофєєву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• «Хрест бойових заслуг» (02.11.2023 р.);
• медаль «За військову службу Україні» (2022 р.);
• відзнака «Золотий хрест»;
• відзнака «Козацький хрест» ІІІ ступеня.

13.07.1969 — 27.10.2022

Український військовослужбовець, старший лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. Випускник Криворізького національного університету. Працював на підприємствах рідного міста, останні п’ять років – начальником виробничого цеху на машинобудівному заводі ТОВ «ДЕТ-ЮА», що випускав бурове обладнання.

Після повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну А. Дробіленко був мобілізований до лав ЗСУ. На передовій служив командиром взводу стрілецького батальйону 92-ї окремої штурмової бригади ім. кошового отамана Івана Сірка. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Стельмахівка Луганської обл.

Відповідно до Указу Президента України № 656/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові», лейтенанту Андрію Дробіленку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

нар. 03.06.1997

Український військовослужбовець, капітан Збройних Сил України. Герой України.

Народився в с. Топільське Рожнятівського (нині Калуського) р-ну Івано-Франківської обл. Навчався у військово-спортивному ліцеї, у 2019 р. закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Відтоді служить у м. Полтава. Виконував завдання в зоні ООС.

09.03.2022 р. екіпаж вертольоту, командиром якого був капітан Дрогомирецький, успішно відпрацював некерованими авіаційними ракетами по скупченню живої сили та легкоброньованій техніці противника, який намагався окупувати Київщину.

У березні 2022 р. капітан Дрогомирецький і майор Микола Любарець як добровольці виконали надскладний політ на гелікоптері з Дніпра до Маріуполя з метою доставки боєприпасів захисникам міста. На зворотному шляху вони здійснили медичну евакуацію вісьмох важкопоранених осіб.

Відповідно до Указу Президента України № 179/2022 від 26.03.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», капітану Роману Дрогомирецькому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (07.05.2025 р.).

нар. 07.04.1994

Український військовослужбовець, майор 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка Збройних Сил України. Герой України.

Народився в с. Верба Дубенського р-ну Рівненської обл. У 2011 р. закінчив Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Навчався в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив достроково в лютому 2015 р., здобувши спеціальність офіцера піхоти. Командував механізованим взводом 17-ї танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Невдовзі у складі підрозділу був переведений до 54-ї механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, вже у жовтні того ж року очолив роту. У 2016 р. переведений до 10-ї гірсько-штурмової бригади, де у 2018 р. призначений заступником командира окремого батальйону. Неодноразово виконував бойові завдання в районі антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил: брав участь у боях під Попасною, на Світлодарській дузі, в Авдіївці, Новотошківці, Широкиному, Зайцевому, Світличному.

У грудні 2021 р. капітан Богдан Дронов обійняв посаду командира 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну утримував рубежі оборони на Луганщині. 25 лютого 2022 р. завдяки вмілим та наполегливим діям комбата особовий склад однієї з рот зміг зупинити прорив противника, знищивши два ворожі танки та бойову машину піхоти. Під час одного з боїв у квітні того ж року не лише керував боєм, а й особисто корегував вогонь 82-міліметрового міномета, завдяки чому було знищено БМП противника та близько 15-ти окупантів, а також групу корегувальників ворожої артилерії.

Відповідно до Указу Президента України № 294/2022 від 03.05.2022 р., «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», майору Богдану Дронову присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

05.04.1990 — 21.05.2023

Український військовослужбовець, лейтенант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в с. Борівка Бучанського р-ну Київської обл. Випускник Житомирського державного університету ім. Івана Франка, факультету фізичного виховання і спорту. Після навчання на військовій кафедрі отримав звання молодшого лейтенанта запасу. Вчителював у Комарівській середній школі (Київська обл.), пробував себе в ролі тренера гімнастики у спортивній школі м. Вишгород. Пізніше влаштувався в лісництво, де заготовляв деревину.

Після початку повномасштабної російсько-української війни добровільно долучився до лав ЗСУ. Після тритижневої підготовки у Військовій академії (м. Одеса) став інструктором 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ. Підготував чотири взводи бійців, і в листопаді 2022 р. як командир 1-го аеромобільного взводу 3-ї аеромобільної роти вирушив на передову в м. Мар’їнка Донецької обл. Загинув під час артилерійського обстрілу командно-спостережного пункту.

Відповідно до Указу Президента України № 570/2024 від 23.08.2024 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», лейтенанту Віталію Дудаю присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (30.04.2024 р., посмертно).

Український військовослужбовець, майор Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Герой України.

Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України; з 24.02.2022 р. – у відсічі повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну.

Служить у 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала М. Остроградського Збройних Сил України: заступник командира 137-го окремого батальйону морської піхоти. Разом із підлеглими брав участь у плануванні та реалізації штурмових дій під час звільнення від російської окупації Херсонщини, у ході яких знищив техніку та живу силу противника. Під час бойових дій зазнав поранення. Після лікування повернувся у стрій. Виконував низку бойових завдань на Донеччині, зокрема й на Бахмутському напрямку.

Відповідно до Указу Президента України № 351/2023 від 24.06.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», майору Сергію Дудіну присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня (14.11.2022 р.); орден «За мужність» III ступеня (10.03.2022 р.).

01.03.1984 — 22.09.2022

Український військовослужбовець, головний сержант ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Свердловськ (нині – Довжанськ) Луганської обл. Дитячі та юнацькі роки минули у с. Тупичів Чернігівської обл., де у 2001 р. закінчив ліцей. Випускник (2006 р.) філологічного факультету Чернігівського педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Служив у 140-му окремому центрі сил спеціальних операцій ЗСУ. З 2014 р. брав участь в АТО та ООС на Сході України; від 24 лютого 2022 р. – у відсічі повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну. Багаторазово виявляв особисту мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Загинув при виконанні бойового завдання на Лиманському напрямку (поблизу сел. Ямпіль Краматорського р-ну Донецької обл.).

Похований 26. 09. 2022 на Алеї Слави в м. Хмельницький.

Відповідно до Указу Президента України № 415/2023 від 08.07.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», головному сержанту Володимиру Дудченку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: два ордени «За мужність» ІІІ ступеня (13.04.2022 р.).

13.07.2003 — 20.11.2022

Український військовослужбовець, солдат ЗСУ. Герой України (посмертно).

Народився в м. Львів. Закінчив Відокремлений структурний підрозділ «Автомобільно-дорожнього фахового коледжу Національного університету “Львівська політехніка”».

З перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну брав активну участь у будівництві захисних споруд і блокпостів Львова. У березні 2022 р. добровольцем вступив до лав ЗСУ. Боровся з російськими військами у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.

Відповідно до Указу Президента України № 657/2023 від 29.09.2023 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові», солдату Павлу Думанському присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

19.08.1985 — 24.02.2022

Український військовослужбовець, полковник (посмертно), командир авіаційної ескадрильї 40-ї бригади тактичної авіації (БрТА). Герой України (посмертно).

Народився в м. Київ. У 2000 р. закінчив 9 класів спеціалізованої школи № 2 ім. Д. Карбишева з поглибленим вивченням предметів природничого циклу. У 2002 р. закінчив Авіаційний ліцей Національного авіаційного університету, у 2006 р. – Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, у 2021 р. – Інститут авіації та протиповітряної оборони Національного університету оборони України ім. І. Черняховського.

У 2014 р. брав участь в АТО на Сході України. Виконував бойові завдання в Донецькому аеропорту, знищував ворогів в містах Авдіївка, Волноваха, Лебединське тощо.

Із початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну одним із перших вступив у повітряний бій. Підполковник В. Єрко ціною власного життя не допустив нанесення авіаційних ударів противника по важливих державних і військових об’єктах, позиціях Сил оборони України та об’єктах критичної інфраструктури м. Києва та Київської обл. У бою підбив ворожий літак Су-25, два гелікоптери Мі-24, під час чергової атаки на столицю – Су-35. Загинув 24 лютого 2022 р. у повітряному бою над Київщиною, знищуючи авіацію противника.

Місцеві жителі поховали його на місці авіакатастрофи. Перепоховано 9 квітня 2022 р. в м. Васильків на Київщині.

Відповідно до Указу Президента України № 338/2022 від 16.05.2022 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу», полковнику В’ячеславу Єрку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Інші нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (28.02.2022 р., посмертно); нагрудний знак «За зразкову службу» (2021 р.); медаль «За військову службу Україні» (30.07.2020 р.); орден «За мужність» ІІІ ступеня (2020 р.); почесний нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня (2017 р.); нагрудний знак «Учасник АТО» (2017 р.); відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2016 р.); нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»; медалі «10 років сумлінної служби», «15 років сумлінної служби»; нагрудний знак «Ветеран війни»; медаль «15 років Збройним Силам України».

На честь Героя України В'ячеслава Єрка названо вулицю у м. Васильків.